Думки про шкільні розваги та “дівчинку” не все ж не полишають
Мене звати Віка, мені вже майже 40 років. Та маю одного синочка Олега, якому вже виповнилось недавно 13 років.
Так склалося, що з батьком Олега ми не живемо, як кажуть не зійшлись характером.
За ці роки, відколи залишилась сама було в мене декілька залицяльників, серйозного нічого.
Син час від часу любить в мене запитувати, чи буде в нього ще братчик чи сестричка.
Він уже майже дорослий, тож я йому говорю майже по-дорослому .
Що немає такого хорошого дядьки, щоб мама, тобто я могли жити разом, та міг би появитися малюк.
Я і сама дуже часто про це замислююсь, чи ще б хотіла мати дітей та з ким.
Що роки вже не молоді, і якщо наважуватись на дитину, то краще якнайшвидше.
Але як я сказала синові, і справді нема нормального чоловіка, який би міг підходити і на роль чоловіка і на роль батька.
Тільки в голові і в думках завжди згадую, про ті наші дівочі шкільні розваги, де ми визначали скільки скільки в кожної буде дітей.
Пустощі звісно ж, серйозно я це все не сприймаю.
Згідно з цим, у мене має бути двоє дітей: хлопчик та дівчинка.
Хлопчик вже є, тобто Олег син мій а от за дівчинку то не знаю.
Коли, з ким і що? Ці думки, періодично в мене виникають і мені самі цікаво як життя в мене дальше складається.
І найголовніше, чи буде в мене і справді та “дівчинка”?
Але це звісно відомо одному Господу Богові.
Історія написана спеціально для osoblyva.сom
Передрук в повному обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту.
Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.
Автор: Нінель
