– У сенсі тобі машину купити? – сторопів Андрій, дивлячись на свою наречену.
– А що ти так дивишся? – розвела руками Тамара – У Олени чоловік на бмв, у сестри твоєї теж при грошах і при машині. Чим ми гірші?
Чоловік похитав головою, дивлячись на абсолютно несмачні вареники, які наліпила кохана.
– Ми ж на квартиру накопичуємо – заперечив він, з дзвоном кидаючи вилку на стіл – чи ти забула? Тамара відволіклася він макіяжу, і розвела руками обернувшись до нареченого.
– Я щось не так сказала? – щиро розгублено промовила вона – Зараз купимо машину, а потім квартиру. Чи ти не заробиш стільки? Так ти скажи, обговоримо … В останніх її словах вчувалася відверта зухвалість, і навіть глузування.
Від колишньої скромної дівчини, яку Андрій тільки півроку тому привіз із села, не залишилося і сліду. Тепер перед ним сиділа нафарбована, ділова, і дуже навіть нахабна особа. Запити стрімко злетіли до небес. Може розпестив? А може вона такою і була з самого початку? Просто прикидалася …
– Так що з машиною? – наполегливо запитала дівчина, знову повертаючись до дзеркала.
– Мені треба подумати – похитав головою Андрій – Піду повітрям подихаю.
Сказавши це, хлопець піднявся з-за столу і взувши туфлі вийшов з квартири грюкнувши дверима. У дворі гуляли мами з колясками. Вони жваво і цілком щасливо обговорювали домашні проблеми. Хвалилися успіхами своїх дітей. Про це мріяв Андрій? Все вірно. Так, де ж він так помилився? Скромна сільська. Симпатична, і не жадібна. Була, до приїзду в місто …
– Ну як справи у тебе, з нареченою? – гукнув його дід Семен, який вічно сидів на лавці біля під’їзду.
– Та нормально ніби … – зітхнув Андрій, сідаючи поруч – А ти чого діду Семене все один? Не можеш знайти собі дружину то? – хлопець жартівливо штовхнув старого плечем.
– Була у мене наречена, вже під старість – посміхнувся старий – Так спливла.
– А чому так? – насупився Андрій.
– Побачила життя міське і немов підмінили людину. Все життя в селі прожила, а тут … – дід засміявся і розвів руками – Ніби як багатшого собі знайшла! Прикинулася теж доброю да працьовитою, тільки там в саду не треба працювати … А від мене тому і утікла, що дача велика, та спину гнути треба. Я її з тим розрахунком же і брав до себе. А вона … Ех. – зітхнув дід.
Андрій ще трохи подумав, і витягнувши з кишені телефон, набрав знайомий номер. – Алло, Тамаро?
– Я – відгукнувся голос нареченої з динаміка, – Ти де?
– Біля під’їзду сиджу – відповів хлопець.
– І довго мені тебе чекати?
– Не треба чекати – відгукнувся Андрій – Прямо зараз збирай речі, і щоб через 10 хвилин тебе не було в моїй квартирі.
Через півроку після розлуки з Тамарою, Андрій познайомився з дівчиною з інтелігентної родини. Вона нічого від нього не вимагала, і зараз не вимагає. Всі проблеми вони обговорюють і вирішують разом. На кухні, за чашкою чаю.
Фото ілюстративне з вільних джерел
