Коли мені було 25 років я захотіла змін. Набридло мені село без перспектив та можливостей. Все, що я бачила у своєму життя – це корови та город. Я мріяла про велике місто. Коли я розповіла про свої мрії мамі, вона дуже обурилась. Її здивували такі мрії, адже у неї таких ніколи не було. Але з часом вона мене зрозуміла та готова була відпустити. Але тато ні.
Він був категорично проти. Казав, що я можу бути щаслива тільки поруч з батьками. Я втратила багато зусиль, часу та нервів аби все-таки він погодився та відпустив мене. Звичайно, у свої 25 років я могла б вже і не запитувати дозволу у батьків, але у нашій родині так не прийнято. Будь-яке рішення ми обговорюємо та приймаємо разом, а не ставимо один одного перед фактом.
І ось я стою на автобусні зупинці з однією валізою. Я була дуже щаслива, хоч і знала, що мене чекає не легкий шлях. Приїхавши у наш районний центр почались перші не приємності. Квитків до міста не має. Я знала, що якщо повернусь додому, іншого шасну в мене не буде.
Я сіла на лавку та дуже засумувала. Просиділа я так хвилин 30, а потім до мене підійшов Іван. Колись ми були однокласниками. Ми почали говорили, він запитав, чому я така сумна та я розповіла йому свою історію. Він погодився мене завезти у міста за однієї умови, якщо я віддам гроші за бензин. Я погодилась.
Всю дорогу ми весело спілкувались та він запропонував мені зустрітись ще раз. Тоді я подумала «Я що, їду будувати життя у великому місті щоб починати стосунки з хлопцем з свого села?». Я акуратно перевела тему, а Іван здається зрозумів в чому справа.
Приїхавши я влаштувалась працювати простою продавщицею. Мені допомогли знайти кімнату в гуртожитку. Там я познайомилась з Андрієм. Згодом ми почали зустрічатись та стосунки йшли до весілля. Я повідомила про це батькам, тоді тато наполіг, щоб я привезла Андрія в село. На той час я вже була знайома з його батьками. Я вирішила, що і дійсно прийшов час познайомити Андрія з моїми батьками.
Я купила квитки та вже зібрала речі в дорогу. Але до мене в гості завітала дівчина, яка представилась Наталею. Вона розповіла, що вона дівчина Андрія. Зараз вони тимчасово в сварці, але це не на довго. Вони помиряться та він залишиться з нею. Я вислухала її та хотіла поговорити з Андрієм. Але його ніде не було. Поїзд в нас відправлявся вранці. Андрій приїхав за декілька хвилин до поїзду. Але приїхав він тільки для того, щоб сказати, що любить іншу.
Зійшовши з поїзду я сиділа та не знала, що робити. Я була дуже сумна та просто почала плакати. І тут до мене підійшов мій старий знайомий Іван. Той самий, який мене і відвіз у місто. З розпачу я все йому розповіла. Він заспокоїв мене, хоча я і досі не знаю, як йому це вдалось.
З цього дня ми з Іваном не розлучались ні на день. Ми почали зустрічатись, разом переїхали та через рік я вийшла за нього заміж. Це було найкраще рішення в моєму життя, адже я впевнена, що він ніколи не зробить мені так боляче, як колишній.
