Аня бачила його раз в житті і потім наpoдила. Тільки випадок допоміг зустрітись батьку і доньці

– Чому ви така сумна – сказав Ані молодий чоловік. Він тільки що зайшов в купе і розклав свої речі.

– Ні, в мене все нормально, їду додому до мами – сказала Аня і відвернулася до вікна, на очі навернулися сльози. Олексій дав їй свою хустинку і сів поруч. На мить їхні погляди зустрілися, він побачив дуже гарні блакитні очі.

Аня не вільно поклала голову йому на плече, їй зараз потрібен був хтось, хто міг допомогти забути все.

Вона розповіла Олексію, що їде додому, пішла від коханого чоловіка. Він виявився негідником і довгий час обманював її. Прожили вони десять, як їй здавалося щасливих років. Дітей не було, чоловік завжди був проти. Та й якось все не виходило. А тут повернулася з робочого відрядження раніше на день, виявила у себе вдома чоловіка з найкращою подругою. Ось так закінчилася історія їхнього кохання.

Нашвидку зібравши речі, Анна купила квиток на найближчий поїзд до свого рідного міста, де вона колись народилася, ходила в школу і була щаслива. Там жили її мама і старенька бабуся.

Увечері Олексій запросив Аню сходити у вагон-ресторан. Вона одягла сукню, дістала з сумочки каблучку з бірюзою, її колись подарувала мама на весілля, але одягала Аня прикрасу рідко.

Вони довго сиділи в ресторані, говорили ні про що. Тут Олексій побачив каблучку на пальці і дуже довго роздивлявся її. Вона була дуже гарна, ручної роботи, мама її замовляла спеціально для дочки, зі зворотного боку було гравіювання – дрібними літерами «Щастя».

В купе вони прийшли вже за північ. Від випитого вина паморочилось в голові, ніч пролетіла дуже швидко.

Аня ще спала, коли Олексій зібрав свої речі і тихенько попрощався з нею, залишивши на столі записку з номером телефону: «якщо захочеш коли небудь почути мене, подзвони».

Прочитавши, вона посміхнулася, в її плани не входили серйозні стосунки, але записку жінка все ж поклала в сумочку.

Увечері вона була вже вдома, двері відкрила мама.

– Аню, що ж ти не попередила, що приїдеш, я б зустріла тебе. – сказала вона.

Трохи пізніше сіли за стіл, мама стала розпитувати, як у неї справи, як Максим. Аня сказала, що приїхала на зовсім, Максим в минулому.

– Почну нове життя, адже мені лише 32 роки. У мене все ще попереду.

Мама допомогла знайти хорошу роботу, життя потихеньку налагоджувалося. Але якось вранці Аня прокинулася і побігла у ванну, її сильно нyдило, памоpoчилося в голові. Мама стурбовано запитала:

– У тебе все нормально?

– Нічого страшного, все пройде, напевно з’їла щось не те, – сказала Аня і стала збиратися на роботу.

Протягом дня все повторилося. Увечері теж.

– Анечко, сходи завтра в лікарню, – стурбовано сказала мама.

На наступний день Аня поїхала до лікаря.

– Ви вaгiтні, вітаю! – після огляду сказав лікар – наpoджувати будемо?

– Так, звичайно, – не роздумуючи відповіла Аня і щаслива пішла додому.

Увечері розповіла мамі, та взяла в руки телефон і стала набирати номер.

– Мамo, ти кому дзвониш?

– Хочу Максима порадувати – відповіла вона.

– Не треба, – Аня забрала телефон з рук мами – дитина не Максима. Йому мої діти не потрібні і я теж.

І вона розповіла причину свого повернення додому.

– А хто ж тоді батько? – здивоване запитала мати.

– Олексій. І давай цю тему більше не піднімати.

Настала тиша. Аня для себе все вирішила. Вона сама виростить і виховає дитину. Чоловіки їй більше не потрібні.

Вaгiтність проходила складно, жінка часто лежала в лікарні, перебувала під постійним наглядом лікарів. Пoлoги почалися в термін, після довгих виснажливих пеpeймів на світ з’явилася чудова здорова дівчинка – Мія.

А далі життя пішло своєю чергою, малятко росла на радість бабусі і мамі. Аня раділа кожному новому дню, жила заради дочки, іноді дивилася неї і ловила себе на думці, що вона все більше нагадувала їй Олексія, того попутника, який подарував їй радість материнства і зробив її найщасливішою.

Але життя розпорядилося по своєму. Аня захopіла, хвopоба стала стрімко розвиватися після пoлoгів. Прогнози лікарів були невтішні, півроку, рік.

Мія на той час закінчила школу, стала вже дорослою. Аня так і не змогла розповісти їй про батька, вона думала, що дочка її неправильно зрозуміє. Тільки в останній момент, передаючи дочкi каблучку, Аня сказала:

– Візьми, доню, цю каблучку, вона принесла мені колись щастя, і ти теж будь щаслива.

Минуло кілька років, після закінчення інституту бабуся подарувала внучці путівку на море. Напередодні від’їзду вони обидві дуже хвилювалися, Мія заспокоювала бабусю.

– Не хвилюйся, я їду тільки на тиждень, а він пролетить дуже швидко.

Квиток на поїзд дівчина поклала в сумочку, перевірила документи і одягла на палець мамину каблучку.

Поїзд прийшов вчасно, дівчина сіла в своє купе. Під стукіт коліс стала дивитися у вікно, на ліси, станції, річки. Вранці двері купе відчинилися і зайшов чоловік одягнений з голочки, з приємною посмішкою на обличчі. Він привітався, сів на своє місце і теж став дивитися у вікно. Довго їхали мовчки, потім заглянула провідниця і запропонувала чай.

Поставила на стіл дві склянки, і побажала приємного чаювання.

Мія дістала з сумки печиво, цукерки, чоловік шоколад і вони сіли пити чай.

Тут він зaвмeр, шоколад випав з його рук.

– Що з вами? – запитала дівчина.

– Ця каблучка на вашій руці? звідки вона у вас? – запитав він.

– Мамин подарунок, – відповіла Мія, а потім розповіла про те як вона народилася, як одного разу запитала у мами про батька і не отримала відповіді на своє питання, як мама хворіла.

Олексій сидів, дивився в очі Мії, і згадував Аню, ту прекрасну попутницю, про яку він пам’ятав все життя.

Він так і не дочекався дзвінка від неї, а номери Ані не знав, Олексій чекав і сподівався, кожен день, кожну хвилину, не минало й дня, щоб він не згадував її.

– На ній є гравіювання? “Щастя”.

– Звідки Ви знаєте? Ви знали мою маму?

Олексій розповів все Мії, зараз він дивився на дівчину і розумів, що це його дочка. Він так і не зустрів і не полюбив нікого, Аня завжди стояла перед очима, чоловік все життя мріяв, що вони коли-небудь зустрінуться. Але цього не сталося. Напевно чудеса не повторюються. Мія обняла свого тата, він притиснув її до себе, так вони їхали довго довго. Прощаючись, домовилися, що вона йому подзвонить коли поїде назад додому.

Читайте також: “Не минуло і півроку, як мами не стало, а батько уже з тіткою забавляється. Виявляється, у них кохання було все життя”

Мія чекала батька біля вагону, він побіг побачивши її з далека.

– Я дуже боявся, що втрачу тебе, – сказав Олексій обіймаючи дочку.

-Ні, тату, тепер то ми будемо завжди разом.

Вона подивилася на свою каблучку і сказала:

– Щастя є. Воно з нами.

Батько обійняв доньку. Вони сіли у вагон і поїхали до бабусі, яка ще нічого не знала.

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram