Автор: z Iryna

Я завжди вважала, що справжня дружба витримує все: час, труднощі, навіть роботу в одному офісі. Семирічна дружба з Наталею, моєю колегою, здавалася міцною, як фортеця. Ми разом пережили

— Ой, тільки подивись на неї! Ну, справді, та ще й вірить у те, що він кине мене заради тебе? Ха! Ти думаєш, що ти особлива, так? Що

— Знаєш, у моєї мами новий діагноз, – почала Марина, сідаючи на диван у квартирі своєї подруги Тані. Вона втомлено потерла очі й додала з іронією: — Цього

— А я думала, чого ти такий уважний та турботливий став? Це ж треба, навіть згадав наш давній жарт про “ведмежачий острів”. Та запхай собі того ведмедя… не

— Я не можу більше жити з твоєю мамою. Вона називає мене не інакше, як “оцей альфонс”, розумієш? Я багато працюю, ти ж знаєш, а коли приходжу додому

— Сюрприз! Посміхайтеся, котики мої, ви у прямому ефірі! Михасю, ти ж хотів бути відомим на всю країну? Ну ось, зараз будеш! Одного дня, коли Ксенія випадково знайшла

— Це тобі мама твоя заявила, що я зобов’язана прати, готувати та прибирати за тобою? А їй я випадково нічого не винна? – ображено звернулась дівчина до чоловіка.

Коли я повернулася додому, то почула гучний звук у сусідів, немов хтось шкрябав нігтями по склу, але набагато гучніше. Спочатку я подумала, що це щось випадкове, але цей

— Я не можу без нього жити, – часто повторювала Олена, коли ми вибралися нарешті на каву. Її очі світилися щастям, і здавалося, ніщо у світі більше не

— І я не розумію, чому він так надовго затримався, – скаржилася я подрузі. Ні, не те що я ревную або не довіряю йому — просто дивно, що