Люда, дуже гарна дівчина, моя знайома. Дівчина, яка заслуговує на добру долю, добре життя та все найкраще. Дуже хочу щоб вона була щаслива, то ж перш за все прошу всіх, хто читатиме цю статтю послати Люді в думках свою любов, свою підтримку, щоб в Люди все склалося якнайкраще у житті.
Отже, сиділа Люди в автобусі, відчуваючи, як хвилини перетворюються на години. За вікном кордону сніг вкривав землю, а на асфальті сяяли відблиски ліхтарів. Дорога перед ними була нескінченною. Вони стояли вже понад 10 годин, і з кожною хвилиною терпіння втомлених пасажирів тануло, як сніг під ногами.
Вже майже опівночі, і всі навколо виглядали так, ніби давно забули, чому поїхали в цю поїздку. Всі були виснажені. Хтось спав, інші слухали музику, хтось тихо лаявся, що доведеться ще годину-другу чекати на кордоні. Усі знали, що поїздка з Івано-Франківська до Польщі має бути швидкою, але не такою.
Люда дивилася у вікно. Хоча їхала вона не вперше, але цей день став для неї випробуванням. Не вистачало сил навіть обурюватися — просто хотілося якнайшвидше приїхати до коханого. Назар, водій, то йшов, то знову сідав у кабіну і кидав розгублені погляди на пасажирів, які з нетерпінням чекали, коли нарешті вирушать.
Через якийсь час він повернувся, і без сил, але знову із своїм невиразним виразом обличчя, повідомив усім:
— Ну, що ж, хлопці, здається, я не маю дозволу виїхати з цієї сторони кордону,
— Треба буде чекати іншого водія.
Люда тільки втомлено зітхнула. Ця поїздка вже давно почала набувати рис незрозумілого сну, і всі у автобусі, здається, вже дуже виснажились чеканням
— Добре, що робити? — пробурмотіла одна пасажирка, яка приїхала разом з чоловіком і двома дітьми. — Тут вже спати хочеться, а ми все стоїмо.
— Я іду у вбиральню, — сказала Люда, водію та людям у автобусі піднімаючись з місця. — Почекайте мене, не забудьте про мене. Прошу вас. Я швиденько.
Вона вже майже йшла до виходу, коли помітила, як люди почали повільно вставати і потягуватися. Можливо, всі також потребували хоча б декілька хвилин відпочинку після такої важкої дороги.
Люда вийшла на холодний нічний повітряний кордон. Від її дихання піднявся пар, а сніг на землі тріщав під ногами. Траса була порожньою, не було жодної машини, а ліхтарі мерехтіли у далечіні, освітлюючи лише кілька кроків навколо. Вона відчула дивний холод у душі.
Пройшло кілька хвилин. Вона стояла, не знаючи, як і що далі робити, чекаючи, коли її покличуть назад, коли знайде водія і всіх інших. І ось тоді сталося те, чого Люда не могла передбачити.
Вона почула звук двигуна автобуса, що ревів на старт. Відразу зрозуміла — він поїхав. В її голові пролетіли кілька думок одночасно:
“Не може бути!” і “Як так?”. Вона побігла до автобуса, намагаючись побачити, чи зупиниться він, але на місці вже не було нічого. Жодного автобуса. Лише порожня траса і темрява.
Серце в Люди стиснулося. Усе те, що сталося, здавалось неможливим. Як так, що автобус поїхав без неї?
— Що робити? — прошептала вона, стоячи посеред шляху, у руках міцно тримаючи телефон. Вона не могла навіть подумати, до кого звертатися.
Тишина навколо була оглушливою. Лише дзижчання її телефону надавали якусь реальність цьому моменту. Вона намагалася дзвонити водієві, але той не відповідав. Спочатку вона не знала, чи йти назад чи шукати інший автобус, але швидко зрозуміла, що її вибір невеликий — вона була в чужій країні, без грошей, без інформації і без жодної можливості знайти порятунок.
Ніч, холод, сніг і порожня траса. Ніна стояла в повній безнадії, ніби всі кольори світу раптом згасли.
Люда зробила кілька безуспішних спроб зателефонувати до родини в Україні. Тільки після кількох хвилин здалося, що ситуація зовсім безвихідна. Далеко в темряві з’явивилося автомобільне світло.
Вона підняла руки, як показник сигналу, але водій проїхав мимо, не зупинившись. І таке розчарування було для неї справжнім випробуванням.
Що робити далі? Вона могла відчувати холодний подих зими, але не могла знайти відповіді.
-Чому саме зі мною все це відбувається.
Може, це і є той момент, коли треба залишити все й по-справжньому почати шукати вихід, навіть коли здається, що його не існує.
Вона знову зателефонувала, але тепер з іншим наміром — спробувати знайти будь-який шанс на порятунок, навіть якщо це здається неможливим.
Частина 1. Продовження буде. Чи цікаво вам як Люда добралася до Польщі?
Автор: Леся Василівна.
