Потрапила у дуже неоднозначну ситуацію. Зовсім заплуталась. Зараз напрацьовує свої навики, які вже на мене працюють.
Багато подруг та сестра не розуміють, чого мені ще не вистачає у житті.
Підтримала мене лише одна подруга, зараз переважно тільки з нею і спілкуюся, щоб не накручувати себе сильніше.
Заміжня я вже давно, ми з чоловіком прожили разом двадцять років.
Він дуже непогана людина, уважний, ласкавий, дбайливий, є й недоліки — він дуже впертий.
Начебто б і дрібниця, але якщо він щось вирішив, то простіше поступитися, все одно буде, як він скаже. За десять років, таких випадків було небагато, можна перерахувати на пальцях однієї руки, тож сказати, що все погано у мене язик не повернеться.
Восени чоловікові запропонували посаду в іншому місті, і ми зібрали речі, переїхали.
У нашому місті у нас було і житло (у кожного своя дошлюбна квартира) та робота, але чоловіка завжди тягнуло у велике місто.
Переїхали ми до міста неподалік столиці (на машині 30 хвилин).
Знімання квартири протягом одного року оплачує підприємство, тож із житлом питань не виникло. До того ж, нам цілком вистачає засобів купити житло в цьому місті.
Начебто все добре і складно, але є одне «але» — за профілем я не можу знайти в цьому місті роботу, є пропозиції в самій столиці.
І ось тут випливла горезвісна впертість чоловіка, він не дає мені влаштуватися на роботу.
Ні, він не проти, щоб я працювала, але ставить перелік умов — п’ятиденка з вихідними в суботу та неділю, щоб робота була в цьому місті, а не о другій годині їзди від дому, щоб не було як на минулій роботі, роботи додому не брати .
А немає тут такої.
Ні, є, звичайно, але за такі гроші, що чоловік сміється і каже, що він сам мені таку зарплату платитиме, і він не бачить сенсу в такій діяльності.
У мене глухий кут. Якщо шукати роботу згідно з вимогами чоловіка, то зарплата курям на сміх. Якщо шукати те, що підходить для розвитку, це не влаштовує чоловіка.
Та ще й рідня навперебій твердить, що я не ціную того, що є, мене чоловік забезпечує, на роботу не жене, а я така невдячна.
А я не можу зрозуміти, як можна вдома сидіти, я вже на стіну лізу від нудьги.
Не скажу, що я кар’єристка, але до начальника відділу допрацюватись встигла, тож просто так сидіти папірці перекладати за три копійки вже не зможу.
А чоловік злитися, коли я починаю їздити на співбесіди відповідні моїй кваліфікації. Він після цього завжди бурчить не мене.
До розлучення, звичайно, не доходить, але почали лаятись, чого не було зі студентських часів.
Фото, Олександри. 2023 р.
