З шостого класу, коли батьки вирішили купити невеликий будиночок в приміському дачному селищі, не стало мені спокою. І зараз, коли я вже на другому курсі престижного університету, у мене вже склалося своє життя, свої інтереси і свої бажання, які ніяк не співвідносяться з бажаннями батьків, я не можу позбутися від свого «дачного кріпатства».
Батьки зовсім не розуміють (або не хочуть розуміти), що мені зовсім не цікаво проводити з ними все літо, копаючись в землі, фарбуючи паркан і сапаючи бур’яни. Ніякого рівного і красивого загару, дай в кінці літа поломані нігті, мляве волосся соломою, подряпані і покусані комахами ноги.
Вже не кажучи про те, що я на три місяці випадаю з життя своїх друзів, і щоосені мені доводиться надолужувати згаяне. Листуватися в соціальних мережах з подругами ще можна, але ось провести час з коханою людиною.
Я не люблю спокійне сільське життя. Так, в ньому є своя чарівність, розмірений перебіг життя на природі дозволяє відпочити, розслабитися, зняти стрес, що накопичився за рік. Але це добре для невеликої відпустки, для тижня чи два, але ніяк не для всіх канікул.
Плюс до всього батьки відчайдушно чинять опір прогресу і практично ігнорують будь-яким технічні нововведення. Вони вважають за краще працювати по-старому, економлячи на покупці сучасних електричних і механічних пристроїв (соковижималки, газонокосарки, бензопили тощо), на засобах захисту від комах, навіть на елементарній косметиці!
А вже чого мені коштувало навчити їх користуватися планшетом і самостійно шукати поради садівникам городникам в інтернеті на спеціалізованих сайтах. Але де там.
До речі, про варення і соління. Скільки я не пояснювала батькам, що нам не потрібні десятки банок всілякого варення і мегалітри консервованих огірків з помідорами – все безрезультатно. Тож не пропадати ж вирощеному з таким трудом добру, вірно?
Зрозумійте мене правильно, я люблю своїх батьків і не маю нічого проти того, щоб вони проводили свої відпустки і вихідні так, як вважають за потрібне. Але я була б безмежно щаслива, якби вони робили це з меншим фанатизмом, і бажано, без моєї участі.
Фото pixabay.com
