fbpx

Богдан двом дівчатам зробив дитину, та доля його за це провчила, що на старість лишився сам. Нікому не потрібний. Бідний, босий, а діти навіть татом не називали його

Пройшло цілих двадцять років і їхні погляди знову зійшлися. Богдан впізнав Оксану серед натовпу. Довго дивився і згадував, як познайомився з нею. Вона стояла на зупинці чекала на автобус, а в руках тримала ніжний букетик польових квітів. Богдан не знав, як почати розмову, тому підійшов і сказав: “Скільки коштують квіти?”

Оксана відповіла, що вони не продаються, і не помітила як автобус промайнув прямо перед її носом. Богдан відчував провину за те, що дівчина не сіла в автобус, тому чемно запропонував її відвести куди їй потрібно. З того часу вони почали зустрічатись, вірніше сказати, час від часу він приїздив та знову їхав, говорив їй, що така в нього робота.

Оксана з розумінням ставились до всього, бо по самі вуха закохалася у хлопця. Єдине що їй хотілося – це чим скоріше познайомити його з її рідними.

Однак Богдан відповідав їй: ” Та встигнемо ще, з родичами бути, давай спочатку самі набудемося”. Дівчина і це розуміла, одне на що була образилась, це те, що хлопець не приїхав до неї на Новий Рік. А коли прийшла весна, вона повідомила Богданові радісну новину що знаходиться при надії. Хлопець не дуже був радісний, чути це, однак постарався виду не подати.

Швидко сказав Оксані, що він поїде у відрядження на три місяці. І буде до неї дзвонити сам. Дівчина навіть і думки не допускала, що Богдан її міг покинути. Та минуло три місяці, і навіть більше а хлопець так і не дався чути.

Він повністю проігнорував сказане нею. Оксана наважилася розповісти про свій особливий стан батькам.

Батько дівчини бурчав на неї, не добираючи слів. Не було розуміння в тата.

Тож Оксана на емоціях вирішила піти з дому до тітки. Добре, що хоча б жінка була з доброю душею, прийняли Оксану та заспокоїла. Так час прийшов, і появилась маленька Януся.

“Яна Богданівна” – сказала та взяла на руки Оксана немовля. В той самий день з нею, в палаті була жіночка, Ліля, в якої появився хлопчик.

Тож і виписували їх з дітьми одночасно. Оксану, слава Богу зустрічала тітка Зіна. Яке було здивування у Оксани, коли вона побачила Богдана. Гордість не дала йому навіть привітати чи хоча б заговорити до Оксани.

Він підійшов до Лілі, вручив їй квіти та взяв дитинку на руки. Оксана б ще довго не могла прийти до тями, якби не тітка, яка все зрозумівши, відвела жінку з немовлям до машини таксі і вони поїхали. Відтоді, минуло багато часу, Оксана живе у столиці, закінчила інститут вийшла заміж, за старшого від себе на 15 років чоловіка. Який прийняв її з донечкою Яною.

І коли вона приїхала до рідного міста, щоб провести поминки батьків, то зустріла Богдана. Він ішов посеред вулиці, якийсь увесь неохайний а на обличчя дуже постарів. Звісно, Оксана взнавала за нього, і добре знала, чому такий вигляд зараз у чоловіка. Адже дружина його покинула, через його вічні походеньки, а впливовий тесть постарався щоб чоловік не знайшов у їхньому малому містечку пристойної роботи.

Було видно що він, хотів би був підійти до Оксани, та поговорити з нею. Однак все ж не наважився, адже добре розумів, хто тепер він, а хто Оксана. І те як він з нею вчинив.

Жінка дивилася на нього і зрозуміла, що крім жалю він у неї більше ніяких не викликає емоції. Оксана закінчила всі справи, щоб чим скоріше повернутися до свої коханих: чоловіка та донечки. Богдан добре розумів, що отримав свій бумеранг. Діти навіть татом його не називали.

Автор: Нінелія

You cannot copy content of this page