Життя

— Ти хочеш оселитися в мене лише тому, що в мене немає чоловіка? — з іронією сказала я. Я стояла біля вікна своєї вітальні, дивлячись на сірі дахи

— Ти кажеш, Марино, що «за законом» тобі належить половина? Що ж, закон нічого не каже про десять років суден, ліків та безсонних ночей. Тож забирай свої документи

— Раз уже ти одружений, квартира автоматично спільна! Тож мій син переїжджає сюди без розмов! — випалила свекруха. Марина повільно обходила порожню трикімнатну квартиру, уявляючи, де стоятиме диван,

— Твоєму братові потрібна квартира. Ти ж заможний — просто зобов’язаний допомогти, — заявила свекруха моєму чоловікові. Коли того фатального вечора задзвонив телефон, я ще не здогадувалася, що

— Гарно влаштувалася, нічого не скажеш! Але час і нам тут освоюватися, годі тобі одній царювати! — випалила колишня свекруха. Марина сиділа за кухонним столом, розбираючи рахунки за

— Ви кажете, Любочко, що в тісноті, та всі свої? Що ж, мій фікус уже ображений, мій рояль — у шоці, а я через вашу «тісноту» третю ніч

— Ти кажеш, Оксано, що цей ресторан «не для мого рівня»? Що ж, мій рівень дозволив вивчити твого чоловіка і купити вам квартиру, тож посунься трохи, люба, бо