Життя

— Давай твій внесок на квартиру сестрі віддамо, їй треба з колишнім роз’їхатися, — запропонував мені чоловік, не знаючи, що грошей уже немає. Коли телефон задзвонив о пів

— Я заміж виходила, а не в селі пахати наймалася! — сказала Яна. — Нехай мама твоя шукає собі помічницю в іншому місці. Яна проводила пальцем по екрану

— Не можу я з неї, Томо, наче нормальна, а корчить із себе невідь що! Я їй запропонувала білу Маринчину весільну сукню, племінниці моєї, так вона ані в

— Ти кажеш, Сашку, що я «псую вам свято» своїми розмовами про гроші? Але це свято куплене за мої тридцять років роботи на півночі. І якщо для мене

— Ти кажеш, Віро, що тобі «лікар прописав» тільки парну телятину та свіжу спаржу? Цікаво, а чи прописав він тобі совість, щоб купувати це все за свою пенсію,

— Ти кажеш, що цей будинок — твій по праву рідства? А де було твоє рідство, коли я десять років міняла тітці пелюшки? Тепер подивись на цей документ,

— Ти кажеш, Юлю, що це «спільне свято», бо дитина — це теж мій подарунок? Але чому на моєму торті замість моїх років — блакитний крем, а моїх

—  Ви кажете, Вікторе, що ми рідні? А чому ця рідня п’є мій чай, спить на моєму дивані й забуває, що в цієї квартири є лише одна господарка?

— Ти кажеш, Олю, що я «жадібна», бо не хочу брати кредит на твій триповерховий торт? А ти подумала, чим я буду цей кредит віддавати, коли твій чоловік

— Думав, що без тебе я опинюся на вулиці? Буду благати повернутися? — я спостерігала, як перекосилося обличчя колишнього чоловіка. Аліна витирала руки об фартух, поглядаючи на годинник.