Я не вважаю себе поганою невісткою, зовсім, навпаки, та й мама чоловіка мене хвалить, постійно дякує за підтримку в ситуації, що склалася.
Ну а як інакше? Своїх батьків у мене немає, вона єдина близька людина для мене на цьому світі … але роздратуванню моєму немає меж.
Я, звичайно, розумію, 61 рік, доля не склалася, доводиться переїжджати з насидженого місця, де і корови рідні і курочки, і банька, але що ж поробиш?
Сльози у неї щодня стабільно, за розкладом.
Ранок. Готую сніданок їй і синочку. Даня у мене така дитина, дуже довго прокидається, не може вийти з сонного стану довго, (у кого є маленька дитина 2-3 років, ті мене зрозуміють) тому першу годину я його не чіпаю, просто тихо на кухні готую кашу, щось печу, в загальному, накриваю на стіл.
Час 8:30, стою біля плити, готую манну кашу, дитина спокійно сидить на дивані в піжамі, дивиться мультики … Я радію тихому спокійному ранку…
Дивлюся, свекруха почала збирати дивани, складати постільну білизну, ну і обхопила дитину обома руками, перетягнула його на інше місце, щоб витягнути з-під нього простирадло, і тут Даню понесло … Біжить до мене, плаче, кричить.
Я зриваюся на сина, мовляв, тебе пальцем не чіпали, а ти істерики з ранку закочуєш і тут підхопила свекруха. Почала плакати зі словами: – Ех, нікому я не потрібна, яка нещасна, навіть онук так реагує!
Усе! Ранок зіпсований! А все так добре починалося!
Інша ситуація.
Коли з’явилася дитина, я довго привчала чоловіка до нових правил поведінки в будинку. Наприклад, якщо я заколисують дитини, потрібно дотримуватися тиші, цілковитої.
Тепер, доводиться привчати до цього свекруху, але поки все марно.
Післяобідній сон … заколисую сина. Раптом, лунає гучний дзвінок на телефоні свекрухи. Дитина здригається і злякано розплющує очі. Та не поспішаючи починає шукати телефон. Чоловік розуміє, що я нервую, тому що доведеться заколисувати сина заново ще хвилин 40, а мені теж відпочити хочеться.
Свекруха починає голосно розмовляти по телефону і все одно їй, що я кладу спати сина. Ні, ну можна ж вийти, на вулиці не -40, в селі живемо, вийди ти у двір, так ні ж!
Закінчила розмову, чую чоловік починає їй м’яко робити зауваження:
– Мамо, Олеся Даню заколисує, будь тихіше добре?
Свекруха починає ображено сопіти … Іде на кухню. Чую, починає схлипувати. Чоловік йде на кухню:
– Мамо, ти чого?
– Зайва я тут, всім заважаю, може мені назад поїхати?
– Ні, про що ти? Куди ти поїдеш, там уже будинок до продажу приготували.
– Нікому я не потрібна на старості років, дожила …
І починається все заново. Голосіння про те, яка ж вона нещасна, нікому не потрібна.
Ні, ну годуємо, поїмо, возимо по гостям, включаємо по телевізору тільки її улюблені канали … Що ще потрібно-то? Ні, треба днями і ночами нити.
