Василь і Оксана були знайомі ще з університетських часів. Це була не така, як у кіно, любов з першого погляду, а скоріше поступове захоплення, яке з часом переросло в щось більше.
Вони обидва навчалися на факультеті журналістики, мріяли про великі кар’єри, але щось важливіше, ніж кар’єра, вже було між ними — дружба, яка з роками ставала міцнішою, і любов, яка нарешті почала дедалі більше охоплювати їхні серця.
Вони були друзями, потім закоханими, але, зрештою, вирішили, що обидва не готові одразу до серйозних стосунків. Оксана, молода, розумна й амбіційна, прагнула побудувати свою кар’єру, а Василь був затятий у своїх прагненнях знайти власне місце в житті, згодом поїхав за кордон, щоб там нарешті заробити грошей.
Так час ішов і роки за роками. І ось, через 15 років після того, як їхні серця вперше зустрілися, Василь повернувшись з заробітків нарешті був готовий зробити Оксані пропозицію.
Протягом останніх кількох місяців Василь обмірковував, як це зробити. Його серце билося швидше кожного разу, коли він думав про це. Він хотів, щоб ця пропозиція була ідеальною, щоб Оксана зрозуміла, як багато вона для нього значить.
Він купив обручку, знайшов ідеальне місце для цього важливого моменту. Василь вирішив, що це буде вечір на їхньому улюбленому місці — на озері, де вони часто прогулювались, коли були молодими.
Але ось коли він прийшов до Оксани з підготовленою пропозицією, він і не уявляв, що на нього чекає сюрприз, який змінить усе.
Того вечора, коли він прийшов до її дому, Оксана виглядала трохи змученою. Її волосся було розпатлане, а на обличчі — легкий відтінок втоми. Вона запитала Василя, чи не хоче він з нею випити кави, щоб поспілкуватися, адже вона мала деякі справи, які їй потрібно було вирішити.
— «Васю, мені треба поговорити з тобою,» — сказала вона, коли вони сіли за стіл.
Василь, відчуваючи, що щось не так, намагався зберегти спокій.
— «Що сталося, Оксано? Ти виглядаєш не зовсім як зазвичай…» — почав він, спостерігаючи за її виразом обличчя.
Оксана зробила глибокий вдих і, опустивши погляд, почала розповідати: — «Я не знаю, як тобі це сказати, але, мабуть, мені не залишилось багато часу…»
Василь застиг на місці. Він не міг повірити своїм вухам. Чоловік не міг зрозуміти, що вона мала на увазі.
— «Що ти хочеш сказати?» — запитав він, намагаючись вимовити слова.
Оксана підняла очі, її погляд був спокійний,: «Я занедужала. В мене залишилось дуже мало часу…»
Ці слова пронеслись через Василя, немов грім. Він не знав, що відповісти. Його розум відмовлявся вірити в це. Як це можливо?
Василь узяв її за руку, не знаючи, що робити. Оксана відчула його біль і прошепотіла: — «Я не хочу, щоб ти страждав. Я не хочу, щоб ти змарнував своє життя через мене.»
Ті кілька хвилин мовчання були найважчими у житті Василя. Він не міг прийняти цю реальність, не міг зрозуміти, як так сталося. Оксана була його найкращою подругою, його любов’ю, його опорою. Як він зможе жити без неї?
Але коли він зрозумів, що Оксана хоче залишити його з цією новиною наодинці, він вирішив, що не залишить її в цій ситуації саму. Він вкладав у її життя всю свою любов, і тепер він не міг залишити її.
— «Оксана, я не дозволю тобі піти одній. Ми разом, і ми будемо боротися!» — сказав він, голос його був твердим і спокійним, хоча його серце розривалося від болю. Оксана усміхнулась і знову подивилась йому в очі.
— «Я вже згодна з тим, що це моє життя. Але я хочу, щоб ти знав, що для мене ти був найкращим другом і найкращим чоловіком у світі. І навіть якщо я не зможу залишити цей світ разом з тобою, я хочу, щоб ти пам’ятав — я любила тебе.»
Василь відчув, як сльози починають котитися по його щоках, але він не соромився їх. Оксана була найкращим, що сталося з ним у житті, і він не міг змиритися з тим, що її життя обривається так рано.
— «Оксана, я готовий бути з тобою до кінця. Я не хочу і не можу залишити тебе зараз. Я хочу зробити тобі пропозицію!» — сказав Василь, виймаючи з кишені маленьку коробочку.
Оксана, злегка здивована, дивилася на нього. — «Ти ж не мав цього робити…»
— «Я хочу бути з тобою до кінця, навіть якщо цей кінець прийде швидше, ніж ми обидва очікували. Я хочу, щоб ти була моєю дружиною. Вийдеш за мене?» — промовив Василь, відкриваючи коробочку і показуючи обручку.
Оксана тихо заплакала, але це була не просто сумна сльоза. Це була сльоза глибокої вдячності за те, що вона мала таку людину поруч.
— «Так, я погоджуюсь, Васю. Я буду твоєю дружиною…» — промовила Оксана.
І хоча в її очах був сум і біль, їхній момент став для них особливим. Це була не просто пропозиція, це була обіцянка любові та підтримки до самого кінця, без огляду на те, скільки часу їм залишалося.
Василь і Оксана проводили разом кожен день, який залишався. Вони подорожували, сміялися, тримали одне одного за руки. І хоча вони не знали, скільки часу залишилось, вони жили кожним моментом, наповненим коханням і підтримкою.
Василь не забував ту пропозицію, яку він зробив, і хоча Оксана пішла через кілька місяців, він продовжував любити її до кінця своїх днів, пам’ятаючи, що він став її чоловіком, навіть якщо цей момент був коротким.
Вам сподобалась історія?
Валентина Довга
