Я хочу розповісти історію про людську жадібність. Ось як буває у житті.
Ми багато років дружили з однією сім’єю. Це мої дуже далекі родичі.
Чоловік пішов із сім’ї, в якій були 2 доньки та нормальна дружина (викладач іноземних мов у школі). Але він знайшов іншу просту жінку, яку покохав.
Сім’ю він зовсім не покинув, залишив їм кооперативну квартиру, збудував їм дачу та купив старшій дочці квартиру, ще й грішми допомагав.
З іншою жінкою прожив 35 років. За ці роки збудував нову дачу, поміняли її квартиру на велику.
На дачі завів пасіку, курей і на цьому заробляв гроші.
Ми приїжджали до них на дачу, там було дуже душевно. І ось коли йому виповнилося 81 рік, відходить у вічність його дружина (раптово).
З’ясувалося, що шлюбу за 35 років вони не зареєстрували.
Через 2 дні після приїхала сестра дружини з села і вигнала його і з дачі, і з квартири, де він прожив 35 років.
Не дозволили взяти нічого з речей, навіть вулики з бджолами.
Юридично нічого зробити не можна — громадянський шлюб.
Його взяли до себе його діти від першого шлюбу. Але його дуже шкода!
За 35 років спільного життя віддали лише одяг старому та старого кота, зі словами: «нам його нема чим годувати».
Я допомагала йому переїжджати.
Тепер я проти громадянських шлюбів.
Може це стане прикладом комусь.
Автор: Оксана
