Через розлучення батьків я не можу розпочати самостійне життя. Матері кажу, щоб вона залишила батька та знайшла собі нормального чоловіка

Мені 26 років, працюю, сам себе забезпечую.

Заробіток досить непоганий, у 3 рази вищий за середню зарплату по місту (працюю програмістом).

Хочу почати жити окремо від батьків, щоб позбутися своєї непристусованості до життя, яка утворилася через їхню гіперопіку.

Я єдиний у родині, з самого дитинства привик все отримувати чого забажаю.

Батьки все ще намагаються засунути свій ніс у мої справи, зробити «як краще».

У результаті виходить “як завжди”.

З 16-ти років тверджу батькам, що якщо хочете допомогти мені, то просто не лізьте в моє життя.

Батьки вже рік у розлученні, але все одно живуть в одній квартирі як сусіди з комуналки.

Коли заходить розмова про те, що мені вже час вилетіти з гнізда, мати починає мною маніпулювати і тиснути на почуття обов’язку, провини і совісті такою фразою:

«І ти залишиш мене наодинці з цим чоловіком?!».

Матері кажу, щоб вона залишила батька та знайшла собі нормального чоловіка.

Мати ще досить молода жінка – у свої 54 виглядає на 40-45.

Як мені поговорити з матір’ю, щоб переконати її в тому, що мені необхідно жити окремо?

Але водночас я сам поступаю так само як вона.

Не можу взяти волю в кулак і почати жити своїм самостійним дорослим життям.