Ми зустрічалися 2 роки. Все у нас було як в казці, що не можу всього і описати. Він постійно дарував мені квіти. Уваги з його боку завжди було досить, завжди гуляли разом, навіть вирішили познайомити один одного зі своїми батьками, його друзі стали моїми друзями, мої друзі – його. Ми закінчили університет, він старший, на рік, планували, як будемо жити разом, скільки буде дітей.
І ось в один прекрасний момент це сталося, і на мій день народження він зробив мені пропозицію. Цей день мав би бути найщасливішим у моєму житті, але ні… Після цього він став рідше мені дзвонити, не брати слухавку, коли дзвонила я. А через тиждень приїхав зі словами: «вибач, я поки не готовий до такого серйозного кроку, я приїхав за речами». Для мене це все було так несподівано, що я мовчки віддала йому сумку з його речами і пішла геть.
Заваривши чай, я почала йому дзвонити, але він знову не брав телефон, тоді почала писати: «скажи мені, я просто хочу зрозуміти, чому ти так несподівано пішов, давай поговоримо». І він приїхав до мене. Приїхав, обійняв мене, але так нічого і не пояснив, чому так вчинив, а просто сказав: «я дурень». Ми помирилися і цілих два дні не могли відійти один від одного ні на крок, знову говорили про весілля, планували дату його, планували сватання, а через два дні він знову сказав мені: «я не готовий!»
Коли я їхала від батьків, щоб жити з ним, мама запитала: «чи впевнена ти в ньому?». Після чого я відповіла: «мам, ось живеш з батьками і вони для тебе найулюбленіші, найрідніші, а потім зустрічаєш людину і розумієш, що рідніше його нікого немає». Ці свої слова завжди згадую зі сльозами, і зараз теж плачу. Так боляче, коли ще недавно, здавалося, найрідніша і близька тобі людина, несподівано і так не зрозуміло тебе просто залишає. Не можу зрозуміти, чому так сталося, що могло трапитися лише за кілька днів, чому він так змінився?
Вже минув цілий місяць, як ми з ним зовсім не спілкуємося, і не листуємося, а в соціальних мережах у нього стоїть «в активному пошуку». Не знаю, що мені і думати. А так тяжко.
Фото pixabay.com
