fbpx

Чоловік мені подарував каблучку з діамантом і почав: – Дякую за щасливі 12 років. Ти подарувала мені прекрасного синочка і я ні про що не шкодую. Сашенька вже дорослий став, я йому не потрібен тепер. Пробач, але я йду до іншої

Познайомилася я з Ігорем на весіллі подруги. Почали спілкуватися. Залицявся він красиво, довго і терпляче. У ті часи я недоторкою була і близьких стосунків побоювалася. Нарешті, він освідчився і я погодилася. Весілля зіграли теж красиве, грошей родичі з обох сторін не пошкодували.

Через три роки сімейного життя у нас син народився. Ігорьок мій щиро радів спадкоємцю. Так і прожили ми разом дванадцять років. Синок наш Сашенька ріс здоровеньким і розумним, грошей в сім’ї теж не бракувало. Сварилися ми теж рідко і завжди мирилися.

Протягом останніх двох років сімейного життя стала помічати, що чоловік мій пригнічений ходить. Їжу мою їв без апетиту (хоча я намагалася кожен раз приготувати що-небудь особливе), був якийсь затиснутий. Навіть на синочка нашого менше уваги звертати став. Я багато про що думала, але жодного разу про коханку не підозрювала. «Старіє Ігорьок» – подумала я. А потім він немов розцвів. Перед походом на роботу біля дзеркала чепурився, парфуми дорогі купив і почав годинник свій золотий на роботу носити.

Став ніжний і активний, як ніби назад в свої 25 повернувся. А потім все зруйнувалося за день. Поки сина вдома не було, повернувся чоловік раніше з роботи з величезною золотою каблучкою. Подивилася – з діамантом. Трохи не знепритомніла. Він мені подарував її і почав: – Дякую за щасливі 12 років. Ти подарувала мені прекрасного синочка і я ні про що не шкодую. Сашенька вже дорослий став, я йому не потрібен вже. Пробач, але я йду до іншої.

По тону його я з самого початку недобре зрозуміла. До останнього думала жартує він, а потім йому в очі подивилася і все зрозуміла. Звідти на мене дивилися очі друга, але не чоловіка. А він продовжив: – Не переживай, ти у мене красуня. Знайдеш собі щастя ще. А Сашенька ні в чому мати потребу не буде, гроші буду відправляти йому.

Я мало чого пам’ятаю. Потім, через день я змогла знайти в собі сили на нормальну розмову. Зустрів він на роботі дівчину. І не просто якусь чергову, а свою першу любов. Вона йому голову запаморочила як в студентські роки і вони знову зустрічатися почали. У неї чоловіка не було, зате були син і дочка від першого шлюбу. Жила вона в двокімнатній квартирі, а ми в трикімнатній. Переписав він свою квартиру на неї.

Квартира оформлена на нього була і з’явилася вона задовго до нашого одруження. А на мене з Сашенькою квартиру своєї нової дівчини домовився переписати. Кімнат там було менше, зате розташовувалася квартира в новому будинку. Наостанок він мені сказав: – Тільки скажи, і я залишуся з тобою і Сашенькою. Просто навряд чи я зможу тобі в очі дивитися після такого. Тобі доведеться жити з людиною, для якої ти номер два, а мені до кінця життя шкодувати про згаяне щастя. Давай самі знайдемо своє щастя, але вже порізно.

Ігорьок завжди красномовним був. Вдумалася я в його слова і відпустила. Сашенька наш син навіть сумувати не став: Ігорьок щотижня з подарунком приїжджав. В’їхали ми в нову квартиру і живемо тепер в ній. Раз на місяць мій тепер уже колишній чоловік платить аліменти. Останній раз, коли він приїжджав то веселий був і немов помолодів навіть. Посміхатися став по-справжньому.

У такі моменти я навіть рада за нього всім серцем. Ігор благородно вчинив. Всі дванадцять років зі мною ласкавий і добрий був. Він заслужив своє щастя. А мені своє ще потрібно знайти.

Автор фото – Сергій Майстер

Позначки:
facebook