Чоловік покинув Соломію, тому що вона не змогла подарувати йому нащадка, а новий чоловік, тому що вона нарешті стала при надії і могла подарувати йому дитину

Це історія про жінку на ім’я Соломія, яка прожила нелегку долю, прагнучи бути щасливою, але в кінці кінців зіткнулась з розчаруванням через те, що не могла знайти справжнє щастя в особистому житті.

Соломія народилася в маленькому селі на заході України, в родині селян. Вона була красивою дівчиною з довгим каштановим волоссям і лагідними карими очима.

Батьки її прагнули дати їй найкраще виховання, що було можливим у сільській місцевості. Мати, хоча і була сильною жінкою, завжди наголошувала, що жінка повинна вийти заміж, створити сім’ю та подарувати нащадків чоловікові.

Соломія, однак, завжди вірила, що її життя не обмежиться лише виконанням цієї традиційної ролі. У школі вона була старанною ученицею, зокрема вивчала мову та літературу, мріяла про майбутнє в великому місті.

Але життя все одно склалося так, як і для багатьох дівчат у селі. Після закінчення школи вона залишилася в рідному селі, де і зустріла Івана — хлопця, з яким почала зустрічатися.

Іван був гарним, працьовитим хлопцем із сусіднього села. Він працював на фермі і, здавалося, був відданий та надійний. Вони закохались з першого погляду.

Іван обіцяв Соломії, що він завжди буде поруч, і вони разом побудують своє майбутнє. За кілька місяців вони одружились, і в їхньому житті розпочався новий етап.

Але незабаром після весілля Соломія почала відчувати тиск з боку свекрухи і чоловіка, які активно намагалися переконати її подарувати їм дитину.

Вона була готова стати матір’ю, але, чомусь не змогла стати при надії. Спеціалісти запевнили, що це не проблема, що їй потрібно лише трохи почекати, але надії і страхи змішувалися в її душі.

Іван почав змінюватися. Спочатку він був терплячим, але з часом почав виказувати невдоволення. “Ти ж здорова, чому не можеш привести в світ мені дитя?” — ці слова постійно звучали в їхньому домі. Свекруха також тиснула на Соломію, вважаючи, що їхня родина не буде повною без дитини.

Роки проходили, але дитини так і не було. Іван став все більш холодним і відчуженим. Він почав проводити більше часу з друзями, забуваючи про свою дружину. Соломія відчувала, як її світ поступово руйнується, але вона не знала, як змінити ситуацію.

Через декілька років після весілля Іван все ж прийняв рішення. Він повідомив Соломії, що хоче розлучитися. Його причини були прості : він хотів мати дітей, а вона не могла йому їх подарувати.

Він знайшов іншу жінку, з якою, як він вважав, зможе мати сім’ю. Він більше не любив Соломію, адже для нього не було важливою її доброта, розум і підтримка. Всі його прагнення зводилися лише до бажання стати батьком.

Соломія була пригнічена, адже вона ніколи не очікувала такого зради. Але це був початок її нової реальності. Вона залишилася одна, без чоловіка і без нащадка, на самоті з її думками про те, що вона була недостатньо хорошою.

Час йшов, і Соломія намагалася рухатися далі. Вона переїхала до міста, знайшла нову роботу, оточила себе новими людьми. Але з кожним роком спогади з минулого здавалися все глибшими.

Вона зустрічала нових чоловіків, але кожен із них був або занадто поверхневим, або не готовим до серйозних стосунків.

Одного разу, лиш через дев’ять років після розлучення, вона зустріла Артема — чоловіка, який здавався добрим, турботливим і люблячим.

Вони стали зустрічатися, і хоча Соломія відчувала до нього глибокі почуття, в її серці було багато страхів. Вона боялася, що ці стосунки також закінчиться через її неможливість мати дитину.

Але Артем, на відміну від Івана, не ставив під сумнів можливість мати дітей із Соломією. Він був готовий любити її за те, хто вона є, і сказав, що для нього важлива не лише здатність мати дітей, а й те, як вони будуть підтримувати один одного. Соломія вперше за багато років відчула, що має шанс на щастя.

Але сталося чудо, і через кілька місяців стосунків Соломія дізналася, що знаходиться при надії. Це була вістка, яку вона не очікувала, але вона була щаслива.

Артем був у захваті. Він планував їхнє майбутнє, вони обговорювали, як будуть облаштовувати дитячу кімнату, як будуть допомагати один одному, коли народиться малюк.

Але цей щасливий період тривав недовго. Через кілька тижнів після того, як вони дізналися про дитину, Артем змінився. Він став відчуженим і холодним, перестав питати про її самопочуття, почав більше часу проводити на роботі.

Соломія була стурбована, але спробувала поговорити з ним.

“Я не можу це прийняти”, — сказав він одного вечора.

“Мені здається, що це не буде правильним. Я боюся, що це змінить наше життя. Я насправді ще не готовий бути батьком. Я не можу пережити це”.

Соломія була дуже вражена таке почути. Вона не могла зрозуміти, як людина, яка спочатку хотіла бути з нею, могла так просто відмовитись від них двох. Але Артем був рішучий. Він не міг залишитися з нею, бо боявся змін у своєму житті.

Соломія залишилася сама. Вона знову пережила зраду, тепер від людини, яку вважала своєю надією. Вона не знала, як справитись з тим, що її життя знову обернулося в бік розчарування і самотності.

Невдовзі жінка привела у світ здорову дівчинку, яку назвала Богданою. Але відчуття втраченого щастя залишилося з нею назавжди.

Соломія зрозуміла, що не всі бажають бути з нею через те, ким вона є, а лише через те, що вона може дати їм. Вона багато думала про свою долю, про те, які у світі існують чоловіки, які прагнуть бути батьками, і ті, які не хочуть навіть дати шанс стосункам через дитину.

З того часу вона зрозуміла одну річ — щастя не можна знайти в очікуванні на когось, хто поставить умови.

Вона вирішила любити свою маленьку дочку і більше не шукати любові, яка ставить на перше місце лише фізичні або матеріальні аспекти. Вона обрала самотність і Марію як свою найбільшу радість.

Ця історія Соломії — про біль і надію, про любов і втрату. Вона вчить нас, що справжня любов не повинна бути виміряна здатністю дати нащадків чи виконати чиїсь вимоги. Спільне щастя і взаємна підтримка — ось що повинно бути на першому місці.

Автор: Олеся Срібна

You cannot copy content of this page