— Привіт, це я, твій чоловік. Ти мене чуєш? — прозвучав знайомий голос.
Галина мимоволі стиснула губи. Чоловік зателефонував їй раніше, ніж вона очікувала, і вона відчула якусь неспокійність у його голосі.
— Так, я тебе чую, — відповіла вона, намагаючись приховати свою схвильованість. — Що сталося?
Чоловік замовк на мить, ніби намагаючись знайти правильні слова.
— Слухай, мені треба, щоб ти вислала мені 6 тисяч євро. Я дуже на тебе розраховую.
Галина замерла, всередині її почала крутитися ціла буря питань. Звідки така сума? Чому він не сказав, для чого йому ці гроші?
— Чому так багато? І для чого вони тобі? — запитала вона, намагаючись зрозуміти, що відбувається.
— Це терміново, Галя. Дуже терміново. Я потім поясню, але зараз просто вишли. Будь ласка. Я тобі все скажу, коли ти повернешся додому.
Галина замружила очі. Чоловік не відповів на її питання, не дав жодних пояснень. Це насторожувало.
Вона почала згадувати усі їхні останні розмови. Чи не були вони на останнім часом дивними? Здавалось, що він почав віддалятися від неї, щось змінювалося в його поведінці, але що саме, Галина не могла зрозуміти.
Тому, не вагаючись, вона вирішила, що має дізнатися, що відбувається насправді.
— Я приїду додому, — сказала вона рішуче. — Потрібно поговорити. А потім ти все поясниш.
Через кілька годин Галина вже була в дорозі додому. Всі думки залишилися на автостраді, а в голові крутилися тільки одне: “Що він задумав?”
Звісно, Галина знала, що її чоловік — не з тих, хто зазвичай просить допомогу. Вони з Сергієм завжди разом вирішували всі проблеми. Тому це було для неї справжньою несподіванкою.
Згодом, дійшовши до дому, вона зазирнула в вікно. Біля воріт стояла їхня стара машина. Сергій, мабуть, був вдома. Вона взяла сумку і тихо підійшла до дверей.
— Сергію! — голосно крикнула вона, коли вже стояла на порозі.
Він вийшов на зустріч, обличчя його було напружене.
— Ти що, приїхала? — здивовано запитав він, хоча, мабуть, був готовий до цього.
— Ти мені не відповів на моє питання! — її голос був рішучим. — Чому ти хочеш, щоб я вислала тобі шість тисяч євро? І чому ти мовчиш про те, для чого тобі ці гроші?
Сергій зітхнув і повільно сів на диван. Галина стояла перед ним, чекаючи на відповідь, але він ще кілька секунд мовчав. Тоді він підвів погляд.
— Галино, ти не зрозумієш, але це важливо. Я не міг тобі нічого сказати раніше. Я пообіцяв, що скажу все пізніше. Але я не хочу, щоб ти переживала.
— Ти знову мовчиш! Ти ще не відповів, для чого ці гроші! — Галина відчула, як хвилювання перетворюється в невимовне занепокоєння.
Сергій піднявся з місця і почав ходити по кімнаті, його пальці стискалися в кулаки, а очі були сумними. Здавалося, він сам не знав, як почати. Кожне слово давалося йому важко.
— Галя, мені потрібно… — він зробив паузу, спробувавши зібрати думки. — Мені потрібно заплатити аліменти. На дітей від попередніх стосунків.
Галина застигла на місці. Вона дивилася на чоловіка, не вірячи своїм вухам.
— Що? — В її голосі звучав гнів. — Ти серйозно? Від яких стосунків? І чому ти мені нічого не сказав?
Сергій зітхнув, відчуваючи, як кожне слово стає важким. Він опустив голову, немов не наважуючись зустріти її погляд.
— Це було давно, Галино, і я не хотів, щоб ти дізналася. Я не хотів приносити тобі ще більше турбот і переживань. Вони — не твої діти. Я спробував сам вирішити цю ситуацію, але не зміг. Тепер я повинен погасити борг. І ці шість тисяч євро — це останній шанс.
Галина почувалася, немов її хтось вдарив. Вона не могла повірити в те, що чує. Всі ці роки вона була впевнена, що їхнє життя безтурботне, що їхні стосунки не мають таємниць. А тепер виявилося, що у її чоловіка є інші діти, про яких вона не знала.
— Ти знову не сказав мені нічого? — її голос став різким. — Як ти міг? Я маю право знати такі речі! Ти мені нічого не розповідав усі ці роки. І тепер ти хочеш, щоб я так просто дала шість тисяч євро? Це просто не вкладається в голові.
Сергій замовк, важко зітхаючи. Він не знав, як виправдатися. Все, що він міг сказати, було лише одне:
— Я боявся, Галино. Я боявся, що ти не зрозумієш. Це не легка ситуація.
Галина стояла, мов камінь. Її очі були повні сліз, але вона не плакала. Вона відчувала лише зраду. Її чоловік, якого вона любила і довіряла, приховував від неї таку важливу частину свого життя. Як довго він ще мав таємниці? Які ще несподівані відкриття чекають попереду?
— Як ти міг, Сергію? — її голос тремтів від болю. — Як ти міг тримати це в собі всі ці роки? Ми завжди все вирішували разом! А тепер… тепер ти хочеш, щоб я допомогла тобі, не знаючи навіть, скільки ще в тебе є таємниць? Як я можу тобі допомогти, якщо навіть не можу довіряти твоїм словам?
Сергій підійшов ближче, але Галина відступила, не бажаючи прийняти його наближення.
— Я не хотів, щоб ти це дізналася так. Я знаю, що зрадив твою довіру. Я не знаю, як виправити це. Але я дуже прошу тебе допомогти. Якщо я не заплачу ці аліменти, вони подадуть в суд, і я можу втратити все, що ми побудували разом. І не тільки це… я не хочу втратити дітей, Галино. Я не хочу, щоб це вдарило по моїй репутації.
Галина стояла мовчки, і кожне слово його здавалося все важчим для сприйняття. Вона не знала, що відчувати. Їй було не по собі від того, що вона була останньою, хто дізнався про дітей Сергія. Їй не вистачало слів, щоб описати, наскільки глибоко вона була засмучена.
— Як я можу тобі допомогти, якщо я не знаю, хто ти насправді? — тихо сказала вона, ніби більше звертаючись до себе, аніж до нього. — Ти брехав мені стільки років. Тепер ти хочеш, щоб я допомогла з грошима?
Сергій розумів, що слова не допоможуть. Все залежатиме від того, чи зможе він якимось чином знову завоювати її довіру. Він ніколи не хотів її зрадити, але зараз це здавалося майже неможливим.
— Я розумію, Галино, — сказав він, похнюпивши голову.
— Я знаю, що я тебе підвів. Але, будь ласка, я прошу тебе. Я не можу більше залишити цю ситуацію на самоті. Я розумію, що ти не хочеш цього робити, але це моє останнє прохання.
Галина мовчала, стоячи, немов камінь. Вона дивилася на нього, намагаючись розібратися в своїх почуттях. Як би вона не хотіла допомогти, вона не могла.
— Я не можу просто так віддати тобі ці гроші, Сергію, — сказала вона, її голос став спокійним, але твердим. — Я хочу зрозуміти, чому ти так довго мовчав. Ти мене зрадив, і я повинна бути певною, що це остання таємниця.
Сергій лише стояв, не знаючи, що відповісти. Йому було соромно. Він ніколи не зважувався на відвертість, бо боявся втратити Галину. І тепер це коштувало йому все.
— Мені потрібно час, щоб все осмислити, — тихо сказала Галина. — Але я не можу вирішити це за один день.
З кожним днем Галина все більше замислювалася про те, що сталося.
Вона не могла забути ці слова: діти від попередніх стосунків. Чому Сергій приховував їх? Що ще він міг приховати? І чи готова вона довіряти йому знову, після того, як все це сталося?
Як би ви вчинили в такій ситуації?
Чи могли б ви пробачити чоловіка, який приховав від вас таємниці попереднього життя, і допомогти йому?
Автор: Валентина Довга
