Життя у Лариси складалося, в принципі, як у всіх. Зустрічалася з одногрупником, одружилися, мають сина.
Орендували кімнату в гуртожитку, потім їм дали квартиру від підприємства, куди її чоловік влаштувався працювати.
Син часто й подовгу хворів, тому Ларисі довелося затриматися в декретній відпустці. На роботу вона вийшла тільки, коли син пішов до школи.
І начебто все було як у всіх: будинок, робота, котлети-борщі, дрібні сварки зі свекрухою. Син підростав, проблем з ним ставало все менше. Так і йшли роки …
Лариса на роботі зустріла чоловіка і закохалася. Ось так буває. Зрозуміла, що все, що було до цього – просто наслідок юнацької прихильності.
Що вийшла заміж по молодості, по дурості і вже була при надії і куди в такому положенні було йти.
Зараз же почуття нові, зрілі, такі, яких ніколи не було.
Вирішила Лариса чесно розповісти все чоловікові і нарешті відчути себе щасливою. Тим більше, що дитині вже на той момент виповнилося 16 років.
Скоро вступ до університету і відділення від батьків.
Чоловік слізно почав просити залишитися, одуматися. Підключилися найближчі родичі, яким чоловік встиг все розповісти.
Лариса вирішила, що і правда, потрібно думати не тільки серцем, а й мізками. Все ж є сім’я.
На цьому тлі примирення Лариса завагітніла, народили вона дочку. Дитина була здорова, улюблена, бажана.
І тут через рік Лариса дізнається, що чоловік їй зраджує. Що зустрів когось у відрядженні і збирається розлучатися.
Так, чоловік зізнався, так і є. А коли речі збирав, сказав, що сама винна, коли йому перша зрадила.
Він вирішив відігратися і тепер це серйозно. А доньці буде допомагати, не залишити.
