Чоловік-вахтовик приїжджати став рідше, надішле грошей і все. І ось Іван перестав приїжджати додому зовсім, Тетяна йому дзвонила, і одного разу він їй сказав: – Живіть, як хочете, у мене інша жінка, інша сім’я, гроші помалу надсилатиму дітям. Ти вільна, подавай на розлучення

Тетяна з Іваном у молодості одружилися з великого кохання, так принаймні думала вона. Жили, як усі, збудували свій будинок, працювали, потім Тетяна подарувала чоловіку сина Альошку, через три роки Артема, а через чотири ще й Мишка. Діти росли, час швидко летить, уже й у школу пішов старший, згодом середній.

Тетяна з Іваном жили у невеликому містечку, у приватному секторі, майже на околиці, будинок свій, город. Настав такий важкий час, з роботою в місті стало складно, на заводі, де працював Іван, поступово почали закривати цехи, один за одним, Іван потрапив під скорочення, залишився без роботи.

Іван влаштувався працювати вахтовим методом до іншого міста, дітей треба годувати, одягати, вже й молодший пішов у школу. Іван їхав на місяць, приїжджав із зарплатою, тижнів за два-три знову їхав.

Тетяна працювала медичною сестрою, зарплата теж невелика, зате постійна робота. Потім чоловік приїжджати став рідше, надішле грошей, а сам казав, що роботи багато, не хотів гаяти час. І ось Іван не став приїжджати додому зовсім, Тетяна йому дзвонила, і одного разу він їй сказав: – Живіть, як хочете, у мене інша жінка, інша сім’я, гроші помалу надсилатиму дітям. Ти вільна, подавай на розлучення.

Так і залишилася Тетяна із трьома дітьми одна. Було важко, але сини її всі, як один намагалися підтримати матір, допомагали у всьому, копали город, садили картоплю та овочі.

Сусідка Валентина все дивилася і дивувалася, як це у Таньки всі хлопці допомагають їй, копаються на городі, дрова старший сам сокирою рубає, у магазин ходять за продуктами, а Валентина все сама. Діти у Тетяни були дружні, колись могли й один одного помутузити, але так, щоб мати не бачила, не засмучувалася.

Старший Альоша, був самостійним, рукастим, діловим, і за молодшими стежив, і матері допомагав. Звичайно хотілося їм новий велосипед, як у сусіда Сашки, або модний одяг, але не виходило, грошей вистачало тільки на їжу, і якийсь одяг, взуття.

Сусідка Валентина постійно підколупувала Тетяну, що діти в неї одягнені в старі речі, погано харчуються, вона теж жила одна, син Сашка в неї один, але колишній чоловік платив їй добрі аліменти, вона працювала. Одного сина утримати легше, аніж трьох, Сашко завжди хвалився перед сусідськими хлопцями, що в нього нові черевики, новий велосипед. А Валентина іноді принесе якусь куртку Сашкину:

– Тань, візьми Сашкину куртку, він її не носить, вона вже не модна, а твоїм піде. Тетяна брала, не цуралася, хоч і прикро було, а що робити, життя таке.

Минуло кілька років, сини Тетяни виросли, відслужили в армії, вивчилися, і кожен влаштувався у житті. Старший та молодший жили в іншому місті, одружувалися, часто відвідували матір зі своїми сім’ями. Завжди допомагали, поступово батьківський будинок упорядкували, поставили нову лазню, альтанку велику, любо-дорого подивитися на садибу Тетяни.

Середній син Артем одружився, і жив тут у місті, неподалік матері, він майже щодня заходив, повз проїжджав з роботи, дров нарубає, щось із продуктів привезе. Тетяна не могла натішитися на своїх дітей. Пощастило їй із синами, всі знайшли правильну дорогу в житті, онуків привозили їй, вона з радістю спілкувалася з онуками, доглядала їх. А старших і на літо до неї підкидали, вона була задоволена, що не одна.

Сусідка Валентина дивилася і заздрила Тетяні, пліткувала про неї, говорила іншим:

– От щастить Таньці, діти приїжджають, привозять їй продуктів, грошей, напевно, дають, яка задоволена ходить. Будинок відремонтували, газ підключили, живе, як пані.

Коли у Тетяни старший син Альоша йшов до армії служити, сусідка Валентина вихвалялася, що її Сашка не дурень, він до армії не піде, вона його відправила вчитися в інститут, і з гордістю всім розповідала, що її Сашка вивчиться, і стане важливою і розумною людиною. Але до кінця першого курсу Сашка відрахували за прогули та неуспішність, повернувся він до матері.

Працювати не хотів, не привчений він до цього, таки один син у матері, вона для нього завжди старалася, шкодувала його, тягла все на собі. А Сашко звик до такого спокійного життя, лежав на дивані, уткнувшись у телевізор, або в телефон, став прикладатися до міцного.

Одружитися він не хоче, з півроку пожив із якоюсь жінкою, але вона його виставила, і знову живе з матір’ю, Валентина годує його тепер уже на свою пенсію.

Будинок у Валентини занепав, руйнується, Сашко не може привести його в порядок:

– Куди дінеться твій дім, стоїть і добре, не чіпляйся, або найми когось, хай ремонтують, — так відповідає Сашко, якщо мати просить щось зробити.

Валентина ніяк не вгамується, все бігає по сусідках, все пліткує: — І чому так у житті несправедливо, я для мого Сашки завжди старалася, одягала в найкраще, годувала краще, ніж Танька. Вони носили обноски мого Сашка. А тепер он, «Здрастуйте» і все, ніякої подяки. Хоч би допомогли у чомусь.

Валентина ніяк не може зрозуміти:

– Ну чому цій Таньці щастить.