“Чому ти завжди така недолуга?” — кидав словечка чоловік, навіть не дивлячись у мій бік. Одного вечора я наважилася заговорити з ним

Я, Іванка, ніколи не думала, що наше подружнє життя з Олегом перетвориться на незрозуміле життя. Колись ми любили одне одного так, що весь світ здавався нам створеним лише для нашого щастя. Але з часом усе змінилося.

Олег став зовсім іншим. Він часто приходив додому в поганому настрої, і всі його негативні емоції вихлюпувалися на мене. “Чому ти завжди така недолуга?” — кидав він, навіть не дивлячись у мій бік. Мені було боляче, але я мовчала, думаючи, що це минеться.

Я намагалася підтримувати порядок у домі, займатися дітьми, бути хорошою дружиною. Але нічого не допомагало. Олег усе більше віддалявся. Він ставав холодним і байдужим, а потім я почала помічати зміни, які неможливо було не побачити. Пізні повернення додому, чужий парфум на його одязі, дивні телефонні розмови, які він одразу ж завершував, коли я заходила до кімнати.

Одного вечора я наважилася заговорити з ним.

— Олеже, що з нами відбувається? — запитала я, коли він сидів перед телевізором, навіть не звертаючи уваги на мене.

— Що ти маєш на увазі? — відповів він різко, не відводячи погляду від екрана

— Ти майже не буваєш вдома, ти змінився. Ми більше не розмовляємо, як раніше. Я хочу зрозуміти, що сталося.

Він голосно зітхнув і відкинув пульт.

— Іванко, ти вічно щось вигадуєш. Усе нормально. Просто я втомлююся на роботі, от і все.

Але я знала, що це неправда. Щось у його голосі видавало брехню. Я не хотіла влаштовувати скандал, тому вирішила дати йому час. Можливо, він сам зізнається.

Але час ішов, і все ставало лише гірше. Одного разу, коли я прибирала його речі, у кишені піджака я знайшла чек із ресторану. Вечеря на двох. Я запам’ятала дату. Того вечора Олег сказав, що затримується на роботі. Моє серце стислося. Я більше не могла мовчати.

Увечері, коли діти вже спали, я сіла навпроти нього.

— Ми повинні поговорити, — сказала я твердо.

— Що цього разу? — буркнув він.

— Хто вона?

Олег зупинився. Його очі злякано забігали, але він швидко опанував себе.

— Ти що? Яка ще “вона”?

Я витягла чек і поклала його перед ним.

— Ти думаєш, я не помічаю? Думаєш, я не знаю, що ти шукаєш когось на стороні? Люди говорять, Олеже. Усе місто знає, що ти водишся з іншими жінками. Чому?

Він мовчав, а потім кинув:

— Бо ти сама винна! Ти перестала бути цікавою. Ти живеш лише дітьми і домом. А я — чоловік! Мені потрібна увага, мені потрібне життя!

Усе, що я робила — було для нашої родини. Я віддала себе до останнього, намагаючись бути хорошою дружиною і матір’ю. А він… Він просто вирішив, що має право на щось більше.

— І це виправдання? — сказала я, ледве стримуючи сльози. — Ти міг поговорити зі мною, міг сказати, що тебе не влаштовує.

Він піднявся і з викликом глянув на мене.

— Бо ти мене не слухаєш. Ти живеш у своєму світі і думаєш, що все правильно. А я… я просто хотів трохи щастя.

Я сиділа мовчки. Як він міг так говорити? Як він міг звинувачувати мене за свої вчинки? Тієї ночі я вперше зрозуміла, що наше подружжя більше не має майбутнього.

Після цього я вирішила діяти. Збираючи речі, я думала про дітей. Як їм пояснити, чому ми більше не разом?

Як уберегти їх від цього всього? Але я також знала, що не можу жити у брехні, втрачаючи себе день за днем.

Згодом я подала на розлучення. Олег намагався переконати мене, що це помилка. Казав, що зміниться, але я вже не вірила. Довіра — це основа будь-яких стосунків, і коли її немає, усе руйнується.

Історія написана спеціально для osoblyva.сom

Передрук в повному обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту. Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.

You cannot copy content of this page