fbpx

Чорноротої свекрухи я більше знати не хочу: “Дитину невідомо від кого наpoдила, а син мій баcтpюка виховує тепер”

– Мама дзвонила, – повідомляє мені чоловік, – проситься прийти до нас в гості, ну, може час вже все забути і нормально спілкуватися? Вона ж бабуся, вона по онуку скучила. Не можна бути такою злопам’ятною.

– Ні, – відповідаю, – у нас з тобою, якщо пам’ятаєш, є домовленість, що ми живемо і я не спілкуюся з твоєю мамою. І ноги її тут не буде.

Так, я злопам’ятна. І цьому є пояснення і причини. Дуже серйозні причини, і пробачити, зрозуміти і відпустити я не можу і не хочу. Джерело

Почну по порядку. Одружилися ми з Сашею 5 років тому, відразу після закінчення інституту. Мені від прабабусі дісталася квартира, так що після весілля ми зробили ремонт і своє гніздо вили у себе.

Відносини з Риммою Василівною у нас складалися нейтрально-ввічливі. Вона могла, звичайно, висловитися критично на тему обраних нами шпалер, конфігурації кухонного гарнітура і витрачання нами спільного сімейного бюджету, але не більше.

-Так, молоді слухати старших не хочуть, – примирливо говорила моя мама, – ми не ліземо, нехай своїм розумом користуються і на своїх помилках вчаться.

Свекруха замовкала, не знаю, які думки бродили в її голові, але особливого невдоволення вона, висловившись одноразово, не показувала. Приходила в гості, ми відвідували. З нагоди дарували один одному подарунки: всяке кухонне начиння і постільну білизну.

-Ось тобі до 8-го березня комплект симпатичний, – вручала мені свекруха якісний комплект білизни, а я отдарюю її мультиваркою та іншими корисними в господарстві штуками.

Через 2 роки після весілля наpoдився наш син Ярослав. Свекруха висловилася з приводу поєднання імені та по батькові онука, але потім теж звикла, Ярик і ладно.

А через рік після наpoдження сина трапився в нашій молодій сім’ї серйозний конфлікт. Посварилися ми з чоловіком, в принципі через дурниці, але образи росли, як снігова куля. І одного разу ми просто «досварились» до того, що все. Розходимося.

Чоловік зібрав речі, пообіцяв відвідувати сина і взяти на себе матеріальне забезпечення дитини і мене в декреті і повернувся до мами.

Ось тут і почалося найцікавіше. Римма Василівна з’явилася на наступний день і зажадала повернути їй все, що вона мені подарувала.

-А де блакитний комплект і глибокий сотейник, – поцікавилась мама чоловіка.

Сотейник з підливою був в холодильнику, блакитний комплект постільної білизни був у пранні. Свекруха діловито перелила їжу в інший посуд і упакувавши брудний сотейник в пакет пішла у ванну за білизною.

Каюсь, я не витримала і покрила маму чоловіка, зачинила за нею двері і вирішила, що більше я з нею спілкуватися не буду ніколи. Повернути мої подарунки я свекрухі не поставила вимогу.

-Я все приніс, – чоловік стояв на порозі винуватий, – мама даремно так себе повела, я з нею посварився через це, візьми.

Але брати відібрані у мене речі знову, я відмовилася категорично. А потім добрі люди розповіли мені все, що Римма Василівна тепер говорила про мене і мою сім’ю. Всі епітети, якими можна позначити одну з найдавніших професій, були застосовані особисто до мене.

-Така-розтака. І сина свого невідомо від кого наpoдила, – розповідала свекруха всім, хто не лінувався її слухати, – ні крапельки хлоп’я на нас не схожий. Мій син все в квартиру їй купив, а пішов в одних штанах, нічого не віддала. І зараз тягне все їй і дитині, утримує чужого бaйстpюка. Так, не говори, там вся сім’я така. Матуся-то її теж нагyляла. Так тепер синок мій на цю сімейку і горбатиться. Сам-то совісний, тест ДHК вимагати соромиться, ось хитра дівка. Гyлящі вони всі такі.

Неприємно було, жaх. Саша приходив до сина часто, майже щодня, він знав про ці вигадкu своєї матусі, лаявся з нею, але все марно.

А через півроку ми з чоловіком знову зійшлися. А що? Батько він хороший, під час нашого розставання проявив себе з благородною боку, тільки я поставила умову:

Твоєї матері я не знаю і знати не хочу, спілкуйся. Ти їй син. Але невістки і онука у неї немає.

Мої батьки спілкуватися з грязноротою свахою теж відмовилися навідріз. Одного разу вона зустріла мене в магазині.

-Ну некрасиво так, – говорила Римма Василівна, – раз ми знову одна сім’я, то треба підтримувати добрі стосунки, а ти мене цураєшся і до онука не пускають.

Читайте також: «А Вітя спить. Забирайся у своє село. Я – вaгітна, і Вітя тепер – мій», – почула молодий жіночий голос. Мирослава повернулася у село. Тремтячими ногами переступила поріг. Побачила, як батько, підперши голову руками, ридав біля блідої, як полотно, матері, що непорушно лежала на ліжку

-Внука, – відповідаю, – у Вас немає, Ви від нього самі відхрещувалися на кожному розі. Невістки теж немає більше. Тільки син. І рішення я свого не зміню. Головою треба було думати, перш, ніж язиком молоти.

Так і живемо. І незважаючи на всі вмовляння чоловіка, я рішення свого змінювати не має наміру.

You cannot copy content of this page