“Чужий перстень – чужа доля, а ви залишили обручку пoкiйнoгo собі. Гріх учинили. І пішли з цим гріхом до вінця”

Чужий перстень

Якби то знаття, що цього не варто було робити! Чула ж від людей, але не йняла віри – різні байки вигадують. І якби почати усім цим перейматися, до всього дослухатися.

Марина oвдoвіла у неповних сорок. Коштовним дарунком від подружнього життя, її щастям і долею був син Славко. Хлопець видався гарний на вроду, розумний. Мав батьків характер – спокійний, розважливий, добрий.

На останньому курсі інституту приїхав додому з гарненькою дівчиною.

– Мамо, знайомтеся, це – Оксана. Ми навчаємось разом. Оксана – моя наречена.

Марині майбутня невістка сподобалася.

– Що ж, діти, кажіть, коли готуватися до весілля.

– Зачекайте, спершу треба дипломи отримати.

– Добре, восени робитимемо весілля. Ми з твоїм татом, Славку, також в цю пору року побралися. Ще й досі жили б щасливо, якби.

Марина міркувала, скільки гостей потрібно запросити. Підраховувала, у скільки обійдеться забава. Думала-гадала, на чому можна бодай трохи зекономити. Після cмeрті чоловіка з грішми сутужно.

– Славку, у нас залишилась татова обручка. Аби не витрачати зайвих грошей, занеси її у ювелірну майстерню, хай переділять навпіл. Вийде два перстені. Поглянь, яка вона широка. Колись такі були в моді. І золото не те, що теперішнє.

Син так і вчинив.

– Гарні твої діти, Маринко, – раділа родина, друзі, сусіди. – Якби був живий Володя. Він усе бачить з небес. Тішиться.

Спогади про чоловіка ятрили Маринину душу. Такого, як її Володя, більше немає. Не змогла відповісти взаємністю більше нікому. Усіх із пoкiйним чоловіком порівнювала. І син схожий на батька. Цього достатньо, вирішила.

Відгуляли весілля. Якось Славко щасливо мовив:

– Мамо, незабаром ви станете бабусею. Оксанка вaгiтна.

– Кого чекаємо: хлопчика чи дівчинку? – зраділа Марина.

– Оксанка хоче доньку, я – сина. Треба двійню, – пожартував. – А, взагалі, ми вирішили не запитувати наперед, хто народиться. Так цікавіше.

– Правильно, кого Бог пошле.

Першу дитину Оксана не виносила. Другу – також. Лікарі не знаходили причини. Начебто все гаразд. Згодом родину спіткало нове лихo: Славко потрапив у aвaрію. Одужував довго і тяжко.

Утретє Оксана зaвaгiтніти не могла. Марина втратила спокій. Звідкіля ці напасті? За які гріхи? Славко ставав нервовий. Оксана сумувала. Раніше була балакуча, а тепер притихла. Повіки часто підпухлі – плаче. Дитина могла б уберегти сім’ю .

– Маленьке диво, золотий промінчику, галасливе сонечко, ми чекаємо тебе. Ми вже любимо тебе, ангелику. Де ж ти забарився? Доленько, змилуйся над моїми дітьми, – шепотіла Марина, наче заклинання. – Володю, молися на небесах за Славка і Оксанку.

Неслухняні лелеки носили легенькі сповиточки до інших родин. Час минав.

Марині радили: треба піти до вoрoжки чи eкстрaсенса. Може, пороблено. Чи позаздрив хтось. А, можливо, є якась інша причина.

– Будемо, сину, шукати забороненого ліку, – обережно завела розмову зі Славком.

– Не вірю я в це, мамо. Та й гріх.

– І я не вірю. Але спробувати треба.

Під горою жила та, «яка все знає і всім допомагає». Стежкою, що в’ється до її оселі, пройшло багато людей. Нараяли поїхати до знaхaрки й Славкові з Оксаною.

– Їдьте, діти. Ви ж не хочете комусь зла заподіяти. Допоможе – добре. А ні – то ні.

Подружжя постукало у двері.

– Зачекайте, – пролунало у відповідь. – Не переступайте порога. Спершу зніміть свої обручки.

Здивовані Славко з Оксаною поклали перстені на землю біля входу.

– Не хвилюйтеся, ніхто їх не забере.

Та, «яка все знає», повідала:

– Траплялося вже таке. Коли людина пoмирaє, їй належить дати одяг, іконку й перстень, якщо була у шлюбі. А ви залишили обручку собі. Гріх учинили. І пішли з цим гріхом до вінця.

Ваші обручки «мeртвi». Тому й падають негаразди на вашу родину. Занесіть обручки на батькову мoгилy, закопайте у землю, попросіть прощення у пoкiйного. Чужий перстень – чужа доля. Купіть собі нові обручки. Освятіть. Щастя повернеться до вас.

Марина вклякнула перед чоловіковою мoгилoю:

– Володю, не знала я. Недобру пораду дала синові. Каюся. Прости мене. І хай Господь простить.

– Повертаємо, тату, тобі твоє, – Славко загорнув золото у землю.

Первісток в Оксани і Славка народився восени. Син.

Читайте також: Закохався син агронома в бідоху Софійку та батько вибив кохання паском так, що і сусіди чули

Автор – Ольга ЧОРНА

За матеріалами видання “Наш День”