У нас з чоловіком було кохання з першого погляду. Ми божеволіли одне від одного, тому прозустрічавшись лише пів року він освідчився мені, звичайно, що я погодилася. Тут все і почалося.
Дізнавшись про наше весілля свекруха влаштувала мені “феєричний” скандал. Мовляв я хочу захомутати її дорогоцінного синочка, і виходжу за нього заміж лише через квартиру в столиці. Але мені були байдуже його статки, в самої є квартира, щоправда в десяти хвилинах дороги від міста.
Наступні десять років ми жили для себе, діток не планували. То свекруха придумала собі нове заняття: ходити і розповідати всім що я “пустоцвіт” і її бідненький син приречений залишитися без спадкоємців. Постійно підбивала його завести собі коханку, яка його ощасливить.
Зрештою нам це все набридло і ми вирішили стати батьками. Невдовзі у нас з’явилася донечка, моя маленька копія, це були неймовірні відчуття, які не передати словами. А через три місяці ми були приголомшені новиною, виявилося, що у нас в родині знову буде поповнення, і, о Боже, двійнею.
Це був дуже тяжкий період в моєму житті. Постійно погане самопочуття, ще й малесенька дитина на руках, а свекруха заспівала нову пісню. “Чим ти думаєш? Хлопчика мого зовсім не жалієш, обзаводишся дітьми, як дворова кішка, а він вас всіх повинен забезпечувати.” Тоді вже мій чоловік не витримав, і заборонив їй спілкуватися зі мною, поки на світ не з’являться малюки.
Нас стало в сім’ї вже п’ятеро. Хлопчики були дуже схожі на тата. Коли ми святкували їхній перший День народження, свекруха відвела мене на кухню і сказала, що я повинна їй тепер ноги цілувати, зате що вона принесла подарунок і для моєї доньки. І що вона нічого не розповість синові, мовляв, що донька не від нього, звичайно, як що я буду гарно себе поводити.
Коли ж вона вже заспокоїться? Що з нею робити просто не розумію.
