Дарина завжди була сильною та незалежною жінкою, яка прагнула до кращого життя для себе і своїх дітей. Життя в маленькому селі не обіцяло нічого, окрім тяжкої праці й нескінченних труднощів.
Тому, коли її односельчани почали від’їжджати на заробітки за кордон, Дарина теж вирішила спробувати щастя в іншому місці. Вона поїхала до Італії, де, як їй сказали, можна було добре заробити, працюючи доглядальницею у багатих сім’ях.
Приземлившись в Італії, Дарина одразу відчула різницю між українським селом і великим містом. Вулиці були чисті, люди — усміхнені, але чужі. Вона відразу ж почала працювати в одній з родин, де мала доглядати за старою жінкою на ім’я Сеньйора Луїза. Її син, молодий чоловік на ім’я Андреа, іноді навідувався до матері.
Сеньйора була великою дамою з минулим, багатою та поважною, але її самопочуття поступово погіршувалося. Дарина доглядала її з усією відповідальністю, бо, на відміну від багатьох інших заробітчанок, вона не прагнула швидко повернутися додому, а хотіла залишити тут слід і заробити на своєму майбутньому.
Але Андреа був іншим. Він був молодим, красивим і чарівним. Він відразу почав звертати увагу на Дарину, обіцяючи допомогти їй у всьому і навіть ставши її добрим другом.
Він пригощав її кавою, запитував про її життя, розповідав про своє. Дарина не могла не звернути увагу на його увагу до неї — вона була наодинці в чужій країні і іноді відчувала себе дуже самотньою.
Одного разу, коли Андреа прийшов провідати свою матір, він запросив Дарину на вечерю. Вона погодилася, хоча й відчувала якусь недовіру, бо в її серці виникало питання: чому він так часто хоче проводити час саме з нею?
— Ти ж справжня молодець, Дарино, — сказав Андреа, коли вони сіли за столик в невеликому ресторанчику. — Я бачу, як ти дбаєш про мою маму. Це рідкість. Усі інші працівниці, здається, тільки і хочуть вкрасти більше грошей або залишити свою роботу. Але ти не така.
Дарина почала відчувати певну наполегливість. Йому явно подобалося її захоплення її роботою, але ці компліменти ставали чимось більше. Вони перетворювались на щось настільки ласкаве, що вона почала сумніватися у власних почуттях.
— Я справді дуже вдячна за твою підтримку, Андреа, — відповіла вона з посмішкою, — але я ж просто виконую свою роботу.
Але Андреа не здавався.
— Я знаю, що ти заслуговуєш на більше. Ти тут одна. Ти не маєш нікого. Якби ти хотіла, я б міг допомогти тобі. Я знаю, як це — бути далеко від дому. Зрозумій, я готовий зробити все, щоб ти почувала себе тут, як вдома.
Ці слова звучали як звичайна турбота, але Дарина відчула, що щось не так. Вони звучали надто ідеально, як витончена маніпуляція, створена спеціально для того, щоб прив’язати її до себе. Вона намагалась відсунути ці думки.
Незабаром Дарина стала помічати деякі дивні деталі. Андреа почав говорити їй, що вона заслуговує на кращу роботу, на більше.
Він обіцяв знайти їй інші варіанти працевлаштування, навіть познайомити її з людьми, які могли б допомогти. Здавалося, він просто прагнув покращити її життя, але чим більше Дарина спілкувалася з ним, тим більше вона відчувала, що щось не так.
Якось, коли він прийшов до неї, його розмова стала більш відвертою.
— Знаєш, я думаю, що ти заслужила на більше, — сказав він, сидячи поруч. — І я міг би допомогти тобі. В тебе є все, щоб змінити своє життя. Але не всі, хто приїжджають сюди, отримують те, що хочуть. Це складно.
Дарина не могла зрозуміти, чому він так часто натякав на її недостатньо хороше становище, адже вона не скаржилася. Вона сприймала ці розмови як спробу вплинути на її емоції.
— Можливо, я вже отримала все, що могла, — відповіла Дарина, намагаючись зберігати спокій. — Я не хочу більше змін. Я маю свою мету.
Але Андреа не відступав. — Ти ще не розумієш, але з часом все зміниться. Я допоможу тобі знайти новий шлях. Я можу бути тим, хто зробить твоє життя кращим.
Тим часом Дарина почала розуміти, що його “турбота” приховує в собі зовсім інші мотиви. Вона дізналась від інших працівників, що Андреа вже давно планував знайти собі жінку для певних цілей.
Він був занадто хитрим, щоб прямо визнати це. Він вирішив використовувати її, щоб вплинути на свою матір і зрештою отримати більше спадку.
Невдовзі Дарина зрозуміла, що вона потрапила в пастку. Виявилось, що Андреа використовував її не тільки як емоційну підтримку для своєї матері, але і як частину власного плану.
Він маніпулював її почуттями, намагаючись стати головною фігурою в її житті, аби таким чином стати успішним у бізнесі, який планував з мамою.
Коли Дарина це зрозуміла, вона вирішила піти. Це було важке рішення, адже, попри все, вона почала щось відчувати до Андреа, але здоровий глузд підказував, що йти було правильно.
— Андреа, я не можу більше бути частиною твоєї гри, — сказала вона, коли вирішила поговорити з ним. — Я не потрібна тобі. Я просто хотіла працювати і дбати про твою маму.
Андреа не став її зупиняти. Він лише подивився на неї з байдужістю, ніби зрозумів, що його план не вдався.
— Ну, якщо так, я не буду тримати тебе. Ти завжди можеш повернутися до роботи, якщо зміниш своє рішення, — відповів він холодно.
Дарина пішла, залишивши все позаду, але вона не шкодувала. Вона зрозуміла, що навіть в чужій країні можна знайти своє місце без маніпуляцій і обманів.
Ця історія стала уроком для неї: справжні стосунки будуються на довірі, а не на маніпуляціях.
Олеся Срібна
