Бувають такі дні, коли ти ніяк не можеш прокинутися, і витягуєш себе з ліжка буквально за волосся. Дивишся на відображення в дзеркалі, і тут халепа. Волосся якимось чином за ніч забруднилося. Часу на миття голови немає зовсім, адже звечора волосся виглядало шикарно, і ти поставила будильник на пів години пізніше.
Настрій повільно зповзає до позначки «нуль». Ти швидко починаєш метушитися по квартирі, і твій мізинець згадує всі меблі і як вони розположені в твоїй квартирі.
Все, що не одягнеш, виглядає як сідло на корові. Макіяж таким, ніби фарбувалася в темряві і не зовсім тверезою. Або забула вмитися з вечора. З рук все вивалюється, і на додачу ти припікаєш язик гарячою кавою, тому що забула додати в неї молоко. Але не забула розлити її на підлогу. Тим часом поки ти змінюєш вбрання і витираєш брови, часовий ліміт вже вичерпаний, і ти безнадійно запізнюєшся. У передпокої ненароком наступаєш на кота і обидва кричите.
На всіх парах ти біжиш на зупинки і вже на підході епічно сідаєш на шпагат в калюжу. А все через високі підбори, які сьогодні неодмінно потрібно було вдягти. Крижана рука паніки погладжує тебе по спині. Бог з нею, спиною, а ось дірка на коліні і бруд на спідниці – це величезна халепа. Ще швидше ти біжиш додому, щоб переодягнутися, і на ходу вигадуєш правдоподібний привід свого запізнення.
Кіт здивовано дивиться на тебе, він не чекав тебе ще додому. Ти хапаєш джинси, і тобі вже байдуже на скільки вони тобі пасують. Переодягаєшся за 45 секунд, як солдат, а одночасно з цим телефонуєш колезі і просиш прикрити тебе.
Нарешті ти в автобусі, і в очікуванні своєї зупинки малюєш яблуко на запотілому вікні, водій різко гальмує, палець зістрибує і тут замість яблука вже п’ята точка. Напевно, така сама, як та, що чекає тебе на роботі, тому що звіт ще не закінчений.
Біжиш від зупинки, лякаючи перехожих своїм божевільним виглядом. Макіяж нетверезої блудної дівчини доповнює свинячий рум’янець. Бог з ними з бровами!
Ледь живою ти забігаєш в офіс. На рецепції, як досвідчений комендант, мовою жестів дізнаєшся у секретаря, чи не питав начальник про тебе. У рідному кабінеті падаєш мимо стільця, і тихо скиглячи від болю, дотягуєшся до кнопки системного блоку.
Все, ти в кріслі, комп’ютер ввімкнуто, робочі вкладки відкриті, під рукою записник, робочий вигляд створено. Начальник заходить до кабінету, а ти сидиш тут, як рідна, ніби й не ходила додому спати.
Ти видихаєш з полегшенням. Хто молодець? Я молодець! А потім начальник, повертається, і такий: – Петренко, через 5 хвилин чекаю на вас зі звітом!
І от яблуко з запотілого вікна автобуса дружно відкриває свої обійми.
