Якось ми з сім’єю відпочивали біля моря. Жили у дворі приватного будинку, де господарі побудували кілька будиночків для відпочиваючих.
Господиня ще мала магазинчики на узбережжі. Словом, бізнес-леді: завжди в костюмі, на підборах (не дивлячись на південну спеку), навіть коли посміхалася, погляд мала чіпкий і холодний.
Чоловік її, правда, дуже від неї відрізнявся. Якщо можна так сказати, був для неї простакуватий. Виконував всю домашню роботу, був за водія і вантажника в магазинах.
Обслуговували двір з усіма відпочиваючими дві дівчини, які жили тут же, на горищі господарської будівлі, де, до речі, не було жодного вікна – лише маленькі дверцята, до яких вели сходи, і потрапити крізь які всередину можна було лише зігнувшись.
У селах на таких горищах зазвичай тримають сіно.
Дівчата весь час були в клопотах і в своєму «будинку» тільки ночували. Але все одно назвати ці умови існування пристойними язик не повертався.
Десь після тижневого проживання в цьому місці чоловік мене спантеличив своїми спостереженнями, заявивши, що господарі – не чоловік і дружина, а скоріше співмешканці, одна ж з дівчат-прибиральниць – його дочка.
Як згодом з’ясувалося, він мав рацію (а ще кажуть, чоловіки менш спостережливі). Живуть разом, але всім зрозуміло, хто в домі господар.
А дівчина-прибиральниця – його дочка від першого шлюбу. Однак йому було дозволено жити в «покоях» (а будинок господині дійсно був величезний), а доньці можна було туди заходити, тільки щоб прибрати.
Самі вони були родом звідкись здалеку, а тому батько, який «осів» на біля моря, запросив дочку тут попрацювати.
Господиня ж мала сина, якого просто обожнювала, і контраст у ставленні до дітей помітили всі відпочиваючі.
«Так це що! – розповіла Наталя, яка жила в цьому дворі давно і готувала курортникам їжу. – На господиню в її магазинах дівчата безкоштовно працюють. Офіційно вона їх, звичайно, не оформляє. А через місяць роботи починає звинувачувати, що у неї величезні недостачі, і якщо вони не хочуть проблем, нехай тихенько забираються. І знову набирає людей». Ось такий бізнес.
Відчула на собі, що таке «холодний розрахунок», і я. Мій чоловік мав повертатися додому, а ми з дитиною планували ще тиждень відпочити.
Господиня обіцяла знизити ціну, адже нас залишилося тільки двоє (дитині і двох років не було). Але як тільки чоловік поїхав, спокійно заявила: «Плати, як і платила».
Вона думала, що я з дитиною і важкими сумками нікуди не подінуся. Але не на таку напала. У той же вечір я переїхала в інше місце. Допоміг чоловік Наташі.
А ось «чоловіка» господині згадую часто. Кажуть, засуджувати людей не можна. Я не суджу, а скоріше не розумію: як він міг допустити, щоб його дитина жила в таких умовах?
У тому, що дівчина підробляла прибиранням, нічого поганого немає. Але невже не знайшлося для неї куточка в «покоях»?
