Зовиця – швачка. А у нас недавно здана квартира в новобудові. Ремонт, меблі, побутова техніка. І більше немає нічого. Ні штор, ні килимів, ні різних дрібниць, які створюють затишок.
Почати вирішили зі штор. Кухня, дитяча, наша спальня, вітальня і лоджія. Сестра чоловіка, Ліза, допомогла з вибором тканини і взялася за пошиття, пообіцявши знижку. Тюль ми взяли вже готовий.
Від знижки я відмовилася, Ліза зраділа. Чомусь мені подумалося, що проблем в цьому випадку не виникне. Я помилилася.
До більшості штор питань не було. А штори в дитячу і спальню вона усвідомлено переплутала. Для нашої спальні я вибрала світло-сірий, майже білий велюр по 1 300 гривень за погонний метр.
Дітям – темно-синій жаккард по 350 гривень за погонний метр. Різниця в ціні обумовлена досвідом: штори в дитячій з нашої старої квартири вже через рік нагадували ганчірки.
Ліза віддзвонилася через тиждень, повідомивши про готовність штор. Ми з чоловіком взяли дітей і поїхали до неї.
Короткі шторки для лоджії вийшли на диво чудові. До кухні та вітальні претензій не було. А в іншому …
У дитячій кімнаті вікно на дві стулки, у нас – на три. Штори в спальню повинні були бути ширше і побільше. Але у Лізи вийшло навпаки: світло-сірі штори вона пошила вузькими і поменше, а темно-сині – під розміри спальні.
– Так буде краще. Чим світліше дитяча – тим менше постраждають очі у діток, – з посмішкою повідомила вона.
Я не стала вчиняти скандал, але й утримати невдоволення при собі теж не вийшло. Я таки сказала, що не їй вирішувати, де і якого кольору штори будуть. І порадила їй надалі бути обережніше: якщо вона розпорядиться майном замовника на свій розсуд, то може не дочекатися оплати.
Вона вибачилася. Погодилася з тим, що не повинна була лізти, а зобов’язана була виконати свою роботу так, як ми спочатку і домовилися.
Гроші їй були віддані, всю обумовлену суму. Ліза пригостила нас чаєм, нагодувала всю нашу сім’ю млинцями, подарувала дітям невеликі іграшки. Ми цілком нормально попрощалися, ніяких претензій або невдоволення я не почула.
«Не такі» штори я віддала мамі. Сама купила новий матеріал і замовила пошиття в магазині.
Осад залишився, але, за великим рахунком, інцидент був вичерпаний. Так думала я. У Лізи, виявляється, була інша думка. Через деякий час моя мама задумалася про пошиття сукні на ювілей подруги. Чоловік, недовго думаючи, дав їй номер телефону Лізи. Мама сказала, що днями їй зателефонує.
– Аню! – передзвонила мама після дзвінка моєї зовиці. – Вона сказала, що не буде для мене нічого шити.
– Чому?
– Вона сказала, що ти її облила брудом з ніг до голови. І що обшивати твоїх родичів вона не має наміру.
Після цього ми з Лізою бачилися кілька разів. Усміхнена, спокійна, вона ні слова мені не сказала. Але я все-таки запитала, що це було.
– Робота – роботою. Так, шити на твоє прохання або рекомендації я більше не буду. Але ми ж все одно родички, спілкуємося далі, все в порядку, – заявила мені Ліза.
Тобто, вона накосячила і мене ж вирішила внести в своєрідний чорний список замовників. Нормально влаштувалася.
І як тепер себе з нею поводити? Як ні в чому не бувало? Я так не можу. Вона реально була не права.
