fbpx

До Італії я повернулася уже зі свідоцтвом про розлучення. Через місяць стала “дружиною” для підстаркуватого сеньйора тільки на папері, ну а він в свою чергу виконав обіцянку і допоміг з сіма офіційними документами. З чоловіком я й далі жила в будинку італійця

До Італії ми з чоловіком поїхали майже два роки тому. Вирішили, що будемо тут доти, доки не заробимо на власне житло. Підготували всі документи, знайшли перевіреного роботодавця і вирушили в дорогу.

Саме в цій країні нас і застав карантин, але ми вирішили не повертатися. Ми не встигли ще нічого заробити, а грошей на поїздку витратили чимало, не хотілося повертатися до дому з порожніми руками. Тому в Італії подальше наше перебування було вже не легальним.

Ми з чоловіком перебивалися різними заробітками, крутилися як могли. Я працювала і прибиральницею, і доглядальницею, і посудомийкою. Чоловіку теж приходилося не солодко: він і ремонтував автівки, і виконував різні підсобні роботи. Грошей великих ми не отримували, карантин вносив свої корективи і тобі багато наших заробітчан взагалі поверталися в Україну ні з чим.

До осені стало трохи легше, нав вдалося розом влаштуватися в будинок одного досить заможного сеньйора: я працювала прибиральницею, а чоловік – водієм. І можна було б розслабитися, але тут нове випробування – я стала відчувати себе не добре, потрібно було повертатися до дому і пройти обстеження. А повернутися і уникнути проблем з документами було неможливо.

Тоді наш сеньйор запропонував вихід – я виходжу за нього заміж і він допомагає офіційно мені і чоловіку залишитися в країні.

Я поїхала. Зрозуміло, що через порушення режиму 90 днів, в Україні я застрягла на три місяці. За цей час я встигла пройти лікування, бо проблеми виявилися більш серйозні ніж я думала, зробила новий закордонний паспорт і подала на розлучення. До Італії я повернулася уже з новим статусом і тим самим свідоцтвом, яке його підверджує.

Через місяць стала “дружиною” для підстаркуватого сеньйора тільки на папері, ну а він в свою чергу виконав обіцянку і допоміг з сіма офіційними документами. У свої майже 60 років він ніколи не був одружений, дітей у нього немає, родичів ми теж ніколи не бачили в будинку, тому якихось непорозумінь і пояснень вдалося уникнути. Я продовжувала жити зі своїм уже колишнім чоловіком і бути офіційно дружиною італійця.

Все було рівно і спокійно. Місяць тому у нас народився малюк, він наш з чоловіком, але записаний на сеньйора, тобто мого офіційного чоловіка. І от тепер я зрозумала, що ми накоїли. Просто так поїхати з країни разом зі своєю дитиною ми не можемо, старий італієць тільки сміється з нас. А як відстояти справедливість у чужій країна просто не розумію. Ми тут ніхто.

Фото ілюстративне спеціально для Особлива

You cannot copy content of this page