У Максима ніколи не тримаються гроші. Навіть якби він заробляв мільйони, все одно вони б у нього не трималися. Про стосунки з іншими жінками я не чула, бо для таких задоволень потрібні гроші, а він давно живе за мій прибуток.
Все, що є у нас у квартирі, я купувала зі своєї зарплати та дохід, який отримую від здачі нерухомості в оренду. Все, що заробляє Максим — витрачає на їжу та благодійність. То друзів пригостить, то волонтерам віддасть, то продукти нужденним завезе. І все у нього розписане.
У понеділок — благодійність, вівторок — малозабезпечені сім’ї, про які він піклується, а всі інші дні тижня я не запам’ятала, крім середи. Люблю цей день, адже у нього за розкладом допомога дружині. У перервах між благодійністю він багато працює. Має власний бізнес, за який відповідають надійні люди, він тільки контролює, щоб все вчасно й правильно було виконано.
До нього легко приходять гроші, також легко й йдуть, а на кінець місяця нам ледве вистачає, щоб дочекатися моєї зарплати.
— Коли ти заспокоїшся? – Не раз запитувала я в Максима. – З твоєю благодійністю не скоро ми ремонт у квартирі зробимо.
На що Максим відповів:
— Нам ремонт ще можна не робити. У нас все чисто та охайно. Діти в родині Василенків ніколи не бачили шпалер. Ми їм з їх татом минулого року стіни у кімнатах фарбували, то вже переробляти час. Малі помалювали. Туди потрібні гроші, а ми ще можемо не робити ремонт.
Не знаю, чи правильно ми живемо, чи ні. Але коли я наслухаюсь історій своїх подруг, що їм зраджують чоловіки та ображають свекрухи, то у мене ще не найгірше життя. Але з іншого боку – я стомилася тягнути все на собі, а як достукатися до чоловіка просто не знаю.
