fbpx

До речі, твоє чергове кохання дзвонило, – сказала дружина, спостерігаючи за реакцією чоловіка, – просила, аби я не заважала вашому щастю

– Ми кохаємо одне одного. Відпустіть його! – з трубки доносився схвильований молодий голос.

– Чи бачите, дитинко, я свого чоловіка до батареї наручниками не прикувала і в комірчині не замкнула. Так що боріться за свою любов! Всього вам доброго.

Світлана поклала трубку. «Так, такого у нас ще не було. Ось нахабні дівиці пішли. Ну зараз приїде на обід, я йому влаштую» – думала Світлана, попиваючи каву і гортаючи сторінки сайтів турагентств.

Чоловіка вона знала, як облупленого: свою вину він завжди спокутував романтичною поїздкою.

Їм було під п’ятдесят. Одружилися в двадцять два, неприступна Світлана не могла встояти проти чар чарівного, наполегливого, кучерявого хлопця.

Потім діти нapoдилися, кар’єра чоловіка поперла в гору, Світлана йому всіляко допомагала, дім – повна чаша, тільки з одним проблема: темпераменти різні.

Світлані майже нічого не потрібно, а Діма – мужик гарячий, довго тримався він, любив-таки свою Світланку, але не витримав.

І тоді 35-річна Світлана завела з ним серйозну розмову, раз і назавжди, що він може заводити інтрижки на стороні, але на сімейному житті його пригоди відображатися не повинні, і строго попередивши, що позашлюбна дитина покладе край їхнім стосункам.

І треба віддати Дімі належне: ні тривалих поїздок, ні зневаги сімейними святами, ні серйозних закоханості в його житті не було. Сім’я – це святе! І ось діти дорослі, живуть в інших містах і на тобі!

Але нічого такого з порога «влаштувати» не вдалося: у чоловіка знову боліла спина, і Світлана, дбайливо розтерши поперек нещасного, посадила його обідати.

– До речі, твоя любов дзвонила, – сказала дружина, спостерігаючи за реакцією чоловіка.

– Яка любов? – здивувався чоловік.

– Ну дівчина одна. Сказала, щоб я не заважала вашому щастю …

– Що???

За бурхливою ​​реакцією чоловіка Світлана зрозуміла, що дівчині буде непереливки.

– Гаразд, їж герой-коханець! Будеш ще м’ясо?

– Світлано, я …

Читайте також: Ти можеш повернутися додому тільки з сином, а доньку у пoлoгoвому будинку залиш або своїм батькам віддай

– Їж, їж, – сміялась Світлана.

А через місяць вони гуляли по морському узбережжю.

– Світлано, у мене тут тема одна намалювалася … Проект один, ось послухай …

Він нахилився і почав щось креслити на піску.

А Світлана слухала його і думала про те, як вона любить свого лисенького, пузатенького Дімку, і про те, що ніякі дівиці їм уже не страшні.

You cannot copy content of this page