– Добрий вечір говориш, – злобно прошипіла вона, – дитину мою вкрала, від будинку відвадила, прикормила, безсоромна, і після цього ще смієш мені говорити добрий вечір

Ми живемо в невеликому селі, моя старша дочка навчається у другому класі.

Як це часто буває, вона спілкується зі своїми однокласницями не тільки в школі, але і на вулиці.

Особливо дочка дружить з однією дівчинкою – Ксюшею.

Мама у дівчинки працює допізна, дівчинка часто сидить удома одна.

Нерідко дитина забігає до нас в гості, іноді разом з моєю донькою робить уроки, разом грає.

Природно, коли Ксюша до нас приходить я завжди з’ясовую, чи запитала вона дозволу у батьків.

Зазвичай, дівчинка залишалася у нас не більше, ніж на 2 години, а один раз затрималася.

– Ксюш, тебе мама не буде шукати? – запитала я.

– Ні, я їй дзвонила, – дівчинка показала мені свій телефон, – я у вас пограю ще трошки, а потім мама по мене заїде, і ми поїдемо додому.

Я нічого не мала проти, мені було навіть трохи шкода Ксюшу, адже їй дійсно нудно вдома самій.

Дівчата грали в кімнаті дочки, коли в нашій квартирі пролунав дзвінок.

Я відкрила двері і на порозі побачили розчервонілу жінку – маму Ксюши.

Особисто з нею я знайома не була, але на батьківських зборах бачила.

– Добрий вечір, ви за Ксюшею? – запитала я. – Вони з Поліною грають, проходите. Може чаю хочете?

– Добрий вечір говориш, – злобно прошипіла вона, – дитину мою вкрала, від будинку відвадила, прикормила, безсоромна, і після цього ще смієш мені говорити добрий вечір. Не треба мені твій чай.

Сказати, що я здивувалася, нічого не сказати.

Я лише кліпала очима і навіть не знаходила потрібних слів.

– Пробачте, але я не розумію, в чому ваша претензія? Ваша Ксюша дружить з моєю Поліною, іноді до нас приходить пограти, що тут такого?

– Ти ще питаєш? – обурилася жінка. – Ксеніє, негайно збирайся додому і більше не смій заходити в цей будинок, тут живуть безсовісні хами.

Дівчинка швидко одяглася і вони разом з матір’ю пішли, а я залишилася стояти і здивовано думати, що це було.

Чому жінка накинулася на мене зі звинуваченнями, адже в тому, що діти дружать, немає нічого поганого.

Найдивовижніше, що на наступний день до нас зайшла Ксюша і вибачилася за поведінку мами.

– Ви на неї не зліться, вона просто багато працює, – говорила дівчинка.

Виявилося, що дитина набагато мудріша своєї матері.

Ксюша і зараз дружить з моєю донькою, іноді забігає до нас додому, але довше, ніж на годину я її не лишаю і завжди прошу при мені зателефонувати своїй мамі, щоб вона дала свій дозвіл.

І ось вже дивина, вона завжди їй дозволяє. Чому тоді на мене накричала, я до сих пір не розумію.