Доки я на двох роботах гарувала, чоловік до подруги ” жалітися” ходив

Я про зраду хотіла трохи написати. У нас в сім’ї було таке. Важко довелося, але пережили. Ось, по порядку. Ми завжди нормально жили, відносини хороші були, любили один одного, та й любимо дотепер. Діти – двоє у нас, вже великі виросли. Працювали з чоловіком разом. Достаток непоганий. Це я так детально, щоб було зрозуміло – звичайна сім’я, таких, напевно, більшість.

Але ось початок все валитися. Не тільки в країні – і у нас в родині теж. Чоловік завжди був добувачем, господарем в будинку, основний дохід його був, а тут, спочатку платити перестали, а потім взагалі звільнили. Чи не його одного, звичайно, але своє горе болючіше болить. Я влаштувалася ще на одну роботу (сама я бухгалтер, так стала брати роботу у приватників), як-то кінці з кінцями зводили, а чоловік намагався роботу шукати.

Робота не знаходилась, він знітився зовсім, кудись з дому часто йшов. Чесно кажучи, я втомлювалася настільки, що не відразу і помітила це. А тут люди «добрі» підказали, що чоловік мій до моєї подруги заходить, в сусідній будинок, та до того ж частенько. Чесно скажу, як тільки дізналася, одразу все в мені колом встало, вирішила вигнати негайно. Я тут рвуся, намагаюся за двох, на нього не тисну, що не лаю, щоб дати час опам’ятатися, щоб не зламати людину, а він гуляти надумав. Довго не розмірковуючи, пішла я до подруги і в упор запитала. А вона каже, що я сама винна, вся така правильна, і йому зі мною важко. А коли чоловік повернувся додому, довга розмова у нас була, зі сльозами, звинуваченнями.

Тільки тоді зрозуміла я одне, що моєму чоловікові падати з місця в житті, яке він займав, було настільки важко, що дав він слабину. Соромно йому було, що дружина тепер його і дітей годує і поїть, що не виходить у нього нічого, що без роботи він, місця не знайде, загубився в цьому житті. Соромно в будинок приходити і в очі дивитися. А тут підвернулася “подруга”, вислухала, пошкодувала – перед нею слабким йому бути не соромно, перед нею він іншим виглядає. А як усвідомив, що накоїв, трохи сам не збожеволів.

Читати текож: -Як згадаю, скільки я тягнула з розлученням – самій собі хочеться надавати ляпaсів! Сповідь щасливої розлученої

Слухала я його і думала: «Кінь про чотирьох ногах, і той спотикається». Адже якщо прогнати його, то зламаю зовсім. А це батько моїх дітей, чоловік, з яким я стільки років прожила, щасливо, причому. Пробачила я його,, не відразу, чесно кажучи, але пробачила. Зібралися ми всією сім’єю і вирішили, що потрібно щось змінювати кардинально.

Умовили маму мою до нас переїхати, а її квартиру продали, в борг взяли ще, і зайнялися потихеньку своєю справою. Чоловік – механік відмінний, друзі у нього, як і він, з золотими руками. Відкрили вони автомайстерню, а я у них і за кадри, і за всю документацію, і за бухгалтерію відповідала. А мама вдома з дітьми і по господарству. Труднощів повно було, але це інша історія.

Скажу ось одне, тому вже стільки років пройшло, але я жодного разу не пошкодувала, що пробачила його. Правда, подруг близьких з тих пір не заводжу. Чоловік мене ще більше любить і поважає – це я точно знаю. Ми ту історію не згадували. Тільки одного разу якось, в річницю весілля, він сказав, що не прости їм я його тоді, він би без мене і дітей все одно жити не став, тому що нікому не потрібен був, і самому собі теж.

Зрада від зради відрізняєтся – я так думаю. Одні з жиру бісяться, коханок колекціонують, хтось щастя шукає, яким в сім’ї обділили, а є ще від безвиході і відчаю. Що там таїти, зламала «перебудова» не одну долю, не одну родину, і до сих пір ламає.

А чоловіка я люблю, взагалі по життю щаслива жінка. І діти хороші, і справи ладяться. І ще думаю, добре, що у мене тоді розуму вистачило не рубaти з плеча, зберегти і сім’ю, і щастя. Як у пісні співається – “любов буває довгою, а життя ще довшим”.

Як уявлю, як могло все повернутися – до сих пір страшно! І іншим я мудрості бажаю: не поспішайте вирішувати, а постарайтеся зрозуміти, що трапилося і чому.

Алевтина С.

Джерело

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram