Доля йшла назустріч Їй, у пам’яті промайнув його образ

Доля йшла назустріч Їй

Осінь неквапом дістає з чарівної скрині жовто-червоні хустинки й шалики і накидає їх на кущі та дерева. Вони поки що приміряють обновки. І скоро світ милуватиметься золотими й багряними шатами і видаватиметься теплішим. Вітер-пустун зриватиме листя. Застелятиме ним сліди і розгублені слова Сиві тумани мандрують навмання полями. Втомлені, дрімають у видолинках. Їм сниться літо і величезні джмелі, які будили трави. Прохолодне сонце сушить туманам вогкі одежі. За матеріалами Наш День

Вона ходила з осінню старим парком. Слухала дощ. Дивна мелодія дарувала відчуття спокою. Перебирала спогади. Збирала клапті незбутніх мрій. У пам’яті промайнув Його образ. Він знав, що Вона любить осінь. І хризантеми. І тихі смутки промерзлих вечорів. І Його. Але не вберіг їхнього кохання. Мов хлопчисько, полетів на поклик іншої

– Не сумуй, – тоді втішала Її осінь. – Мене завжди листопад зрaджує із зимою.

І ти ридаєш холодними слізьми.

Читайте також: “Ти лишень кохай мене, золотко моє, і все, що хочеш, у тебе буде”, – не раз казав Людин викладач

– Вони живлять землю.

– А мої сльози?

– Вмиють твою душу

…Осінь ступала поруч, милуючись Її яскравим шаликом, парасолькою з сонечками-квіточками і підслуховувала Її спогади. Осінь знала: ця жінка вміє усміхатись тоді, коли на душі терпко-полиново. І любити. І чекати

На іншому кінці доріжки показалась чоловіча постать. Осінь щасливо глянула на жінку.

– Іди назустріч своїй Долі, – прошепотіла.

Вона не почула. Бо слухала дощ

Доля ступала назустріч Їй

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram