– Донечко – сказала свекруха. Хоч день народження і у мене, але я хочу побажати тобі щастя і щоб твій брат ніколи не забував тебе. А ти, синку, подумай зі своєю дружиною, коли Віку, свою сестру, у квартиру, яка у вас звільнилася, перевозити від мене будеш. Вам дві квартири ні до чого, а їй потрібно своє особисте життя влаштовувати, так що, подумай коли

Ми з мамою жили одні, тата не стало коли мені було всього три роки і тому я його майже не пам’ятаю. Жили ми одні, але бабусі з дідусями не забували про нас і завжди допомагали і фінансово і морально підтримають, коли треба.

Минав час, я виросла, закінчила школу, вступила до інституту, зустріла своє кохання і після закінчення навчання, ми одружилися і стали жити в моїй квартирі, яка дісталася мені від бабусі з дідусем по маминій лінії. Треба сказати, що бабусі не стало від спадкової хвороби і маю маму спіткала така ж доля. Вона теж почала хворіти. Нам з чоловіком довелося забрати її до себе, щоб доглядати за нею. Через рік, мого заміжжя, я Бог подарував нам дитину. Мені довелося залишити свою роботу і сидіти з мамою і дитиною.

Жили ми на те, що заробляв чоловік і ще ми здавали в оренду мамину квартиру, та й до сьогодні здаємо. Мама з нами довго не прожила.

Якось ми поїхали до свекрухи, у неї був день народження, я не хотіла їхати, не було ніякого настрою для веселощів, ніяк не могла заспокоїтися через маму, але чоловік переконав мене, що потрібно відволіктися і тільки з цього погодилася поїхати.

Треба сказати, що ми зі свекрухою не ладнали з першого дня, але вона була рада, що її син одружився зі мною і не тому, що я їй сподобалася, а тому, що у мене була своя квартира і син може перебратися жити до мене і вона залишиться з дочкою. Свекруха взагалі більше дочку любила, а до сина ставилася як до добувача грошей, а не як до сина. Але коли син переїхав жити до мене, то свекруха зрозуміла, що грошей від нього їй більше не бачити, тепер йому потрібно утримувати свою сім’ю і звичайно ж, свекруха звинувачувала у всіх своїх бідах, саме мене.

Старша сестра мого чоловіка, в свої тридцять років, не могла зійтися, ні з одним чоловіком. Вона вважала себе принцесою і відповідно вимагала до себе особливого ставлення. З роботою у неї теж не ладналося, вона хотіла мало працювати, але багато заробляти. Тепер ви розумієте, якими були стосунки у мене з родичами чоловіка. Вони до нас зверталися тільки тоді, коли їм це було потрібно, а якщо нам потрібна була допомога, то вони намагалися нас не помічати.

По початку все було добре і мені навіть вдалося відволіктися від сумних думок і ось настав момент коли свекруха сказала свій тост. З початку вона подякувала за подарунки і що не забувають її, а потім перемкнулася на свою дочку Віку.

– Донечко – сказала свекруха. Хоч день народження і у мене, але я хочу побажати тобі щастя і щоб твій брат ніколи не забував тебе. А ти, синку, подумай зі своєю дружиною, коли Віку, свою сестру, у квартиру, яка у вас звільнилася, перевозити від мене будеш. Вам дві квартири ні до чого, а їй потрібно своє особисте життя влаштовувати, так що, подумай коли.

Під вільною квартирою, свекруха мала на увазі квартиру моєї мами і сказала вона це так, як ніби це була її квартира і навіть не поцікавилася моєю думкою. Я подивилася на свого чоловіка. Чоловік був просто ошелешений і попросив матір відійти, щоб він зміг пояснити їй все спокійно, але Віка, тут же вставила: А ніде правди діти то, говори прямо тут, при всіх, від родичів у нас секретів немає.

Мій чоловік, ледве стримуючи свої емоції сказав: По-перше, ці квартири моєї дружини і я до них не маю жодного відношення, по-друге, ми здаємо її, нам теж треба на щось жити і по-третє, яке ви маєте право ділити спадщину моєї дружини, хто взагалі дав вам таке право.

Свекруха навіть побіліла від злості, як так їй могли перечити і крізь зуби сказала: Ти що не мужик чи що і не можеш вирішити кому розпоряджатися спадщиною, чи ти не хочеш допомогти своїй сестрі?

– Тепер так, не хочу. Навіть якби у мене була хоч кімната, я б ні за що не віддав би її, у мене своя сім’я і про неї зараз мені потрібно думати, а не про те, як моя розбалувана сестра, яка навіть працювати не хоче, буде влаштовувати своє особисте життя – відповів їм мій чоловік і взявши мене за руку, повів звідти.

Тепер ми не спілкуємося з родичами мого чоловіка, але мені здається це не надовго, я думаю, що скоро вони знову прийдуть по допомогу і як зазвичай, ми навряд чи відмовимо, хто знає, може я помиляюся.