— Ми приїхали на цілих два тижні. Без попередження, ну вибач, не могли ми інакше.Постараюся не надокучити. Ірина як завжди у своєму стилі.
Одного дня, в самісінький розпал сезону, Олександру зателефонувала троюрідна сестра Ірина.
Вона повідомила, що вони з родиною приїдуть до нього в гості, і будуть через годину-півтори, а ще й попросила точну адресу.
Олександр був вражений. Як можна так несподівано приїхати і не попередити заздалегідь?
Це виглядало надзвичайно неввічливо, тим більше що з Іриною вони не спілкувались нормально вже кілька років. Зазвичай зідзвонювалися на свята, але на тому й усе.
Щоб хоч якось підготуватися до приїзду гостей, Олександр почав виводити напівфабрикати з морозильника, нарізати овочі, готувати салати та рибу. Для дітей він купив морозиво і солодощі.
Через деякий час гості приїхали без проблем. Олександр привітав їх і посадив за стіл. Після кількох хвилин звичних розмов Ірина раптом сказала:
– Хочемо відпочити, скупатися в морі. Сподіваюся, ти нас не виженеш?
Ці слова сильно вразили Олександра. Така заява від родичів, і він відповів:
— Я не вижену вас, але мені ніде вас поселяти. Всі номери зайняті, і вже оплачено наперед.
Та ще й на два тижні… Вас же ціла компанія — восьмеро осіб. Я можу домовитися з сусіднім готельєром, він дасть вам хорошу знижку.
І тут настала незручна тиша. Ірина подивилась на Олександра, ніби це він винен у всіх бідах світу, і відповіла:
— Ну так пересели своїх постояльців до того готелю й поверни їм гроші за дні, що лишилися. А нас засели сюди.
Олександр не витримав:
— Вибач, але це вже занадто! Я пропоную вам сусідній готель з гарною знижкою.
Ірина почала кричати:
— Ти що, зовсім?! Ми туди не підемо!
— Чому? – спитав Олександр.
— Бо там треба платити гроші?! – відповіла Ірина.
— То ви про родину згадали, коли вирішили безплатно відпочити на морі? І тепер пропонуєте мені відмовитись від заробітку, на який я потім увесь рік житиму? – з обуренням питаючи сказав чоловік.
Ці слова стали останньою краплею. Олександр не міг дозволити собі втратити гроші заради примх родичів, особливо коли вони намагались використати його бізнес для безкоштовного відпочинку.
Він не міг жертвувати своєю працею заради тих, хто вирішив приїхати, не попередивши і не подумавши про наслідки.
В кінці кінців він випроводив обурених гостей, які почали сипати на нього образи. Ірина останньою сказала кілька образливих слів і заявила, що він «з жиру біситься».
— Завів бізнес і тепер про родину забув! Не поважаєш нас і не любиш! — кричала вона.
Олександр лише подумав, що, може, родичі згадали про нього тільки тоді, коли їм щось стало потрібно.
Як тільки він відмовив, то одразу став «остання людина у світі».
Ірина ще ображено глянула на чоловіка, грюкнула дверима перед самим його носом і пішла слідом за рештою родичів.
Насправді він розумів, що якщо постійно виконувати такі вимоги родичів, то просто збанкрутує. І хто тоді буде допомагати йому?
Олександр стояв перед вибором — чи залишити родичів безкоштовно відпочивати в його готелі, що означало б великий фінансовий збиток, чи все ж таки постояти за свої інтереси, навіть якщо це означало б розрив із ріднею.
У злиднях жити не хочеться. Тому він вирішив все ж відмовити таким нахабам, навіть якщо це були його родичі.
А як би ви вчинили на його місці?
Олеся Срібна
