Святкування ювілею спільного подружнього життя врятувало шлюб моєї подруги, Каті. Одного дня до її чоловіка Мирона зателефонував друг дитинства який мешкав у селі. Він запросив їх на святкування ювілею їхнього з дружиною подружнього життя. Катя не дуже хотіла їхати та ще й у село.
І до того ще яке святкування чийогось ювілею весілля, як у них з Мироном все тріщало по швам, їхній шлюб був на грані розриву. Останнім часом вони стали багато в чому мати різні думки, та віддалилося одне від другого. А буквально декілька днів назад, вони удвох вирішили все-таки розлучитися.
Вона запропонувала чоловікові щоб він сам поїхав. Їхня машина поламана то ж довелося б “гойдатися” автобусом аж цілих три з половиною години. Про ремонт машини вже ніхто і не говорив, адже їхні стосунки були такими, що вони самі не знали чи завтра будуть разом чи ні.
Миронові все ж вдалося вговорити Катю поїхати разом, а вже після приїхати ти зайнятий з розлученням. Тож вони зібрали невелику сумку взяли подарунок та й сіли в автобус. Однак автобус не доїхав до місця призначення, через погану дорогу їм прийшлося виходити швидше. А до села ще було аж з цілих 4 км. Хоч як не хотілося але пішки все ж прийшлося йти.
Чоловік ішов та й думав, і як це та Катя йде і навіть нічого не говорить, не обурюється, не плачеться , що вже не може йти. Мирон думав що вона увесь негатив назбирає і потім як йому видасть. Та пройшовши майже весь шлях, Ігор здивувався бо Катя мовчала і навіть не відставала від нього.
Тож він вирішив та запропонував їй перепочити. Вони сіли на пеньочки ти стали роздивлятися на природу навкруги. І вдвох майже одночасно згадали, як колись перед самим їхнім весіллям, теж була машина поламалась і їм теж прийшлося йти пішки.
Ще трохи вони перепочили та знову пішли. Проте у цього разу кожен думав про своє.
І врешті-решт добравшись до будинку друга Мирона, вони були втомлені однак в хорошому настрої. Адже їх зустріли справді добре, вони могли переодягнутись відпочити а потім всі разом сиділи на вулиці. Вони довго розмовляли сміялися а потім, дружина друга відвела Мирона та Катю до кімнати, в якій вони мали переночувати.
В кімнаті стояв невеликий диван, то спати їм прийшлося обидвом на ньому. Вони вже відвикли від цього, адже вдома вже кожен спав по різних кімнатах. На наступний день прийшло ще більше гостей, вже заграла музика та почалися веселощі і танці. Друг Мирона раптом встав та почав говорити тост за свою кохану дружину.
Він дякував їй за те, що вона в нього така хороша, господиня, завжди його розуміє, що він її любить нікому не віддасть і окрім неї йому ніхто не потрібен.
І тут Мирон сам подивився на Катю і подумав: ” А хіба ж моя Катруся чимось гірше. Зовсім ні”. Чоловік і сам не розумів, з чого вони все-таки вирішили розлучитися, адже насправді він кохав свою дружину і не хотів втрачати.
Мирон підсунувся ближче до дружини обняв її. Катерина здивована очима глянула йому в очі, в яких побачила ту саму ніжність та тепло як і багато років тому назад. Вони обоє відчули знову ті почуття, які колись їх були “накрили” з головою. Святкування затягнулося аж на три дні, було знову багато людей, але Мирон та Катя завжди були поряд.
Приїхавши додому, вони поводили себе як тільки-но одружена пара. Обидвоє чогось згадали за машину, і удвох разом вирішили, її здати і купити нове авто. І наступні декілька днів та років все в них було мирно та дружно. Про розлучення більше ніхто й не згадував.
Автор: Нінель
