fbpx

– Думаєш найрозумніша? Я вже поговорила з сином. Завтра ми їдемо до нотаріуса і він повертає мені мою квартиру. Я до тебе з усією душею, а ти невдячна. Тому, не бачити тобі житла, як твоїх вух. Що стоїш – збирайся – отак свекруха виставила нас з квартири, яку подарувала на весілля

Я заміжня 4 роки. Ми з чоловіком – Сашком, жили в його квартирі. Про те, що у чоловіка є молодший брат – Тимофій, я знала. Але я жодного разу в очі його не бачила, до нещодавна. Тимофій майже 6 років працював за кордоном. Спочатку він їздив вахтами, потім одружився і осів за тисячі кілометрів від рідного міста.

Квартиру нам подарувала свекруха, Лілія Вікторівна, на «весілля». – Ось, живіть! – привітала нас вона після РАЦСу, вручивши нам ключі від квартири на скромному сімейному чаюванні. – Сашао, днями до нотаріуса з’їздимо, я на тебе дарчу напишу. Нашій радості не було меж – вчорашні студенти, які тільки-тільки стають на ноги, ми левову частку наших зарплат віддавали за орендоване житло. А тут – воістину царський подарунок.

У квартирі майже 10 років ніхто не жив. Лілії Вікторівні вона дісталася від бездітної тітки. І свекруха категорично не хотіла її здавати стороннім людям. Мовляв, стіни вбирають енергетику. Коли ми вперше прийшли дивитися квартиру, вона сказала: – Живіть і радійте! І з онуками не затягуйте, а то у мене ще один син є.

Який там був безлад! Грубезний шар пилу. Ми з Сашком тільки сміття 60 мішків вивезли. У одвірках – поклади сушених тарганів. Газ перекритий, світло і вода були відключені. Труби проржавіли геть. Стільки сил і коштів було вкладено в цю квартиру – хоч греблю гати. – Зате – безкоштовно! – раділи ми з чоловіком. – Ремонт зробити і квартиру в пристойний вигляд привести – кілька років років, не більше. А іпотека – на половину життя. Так що нам дуже пощастило.

Ми з чоловіком ремонт робили, поступово ставали на ноги. Навіть машину купили – вітчизняну правда. Як то кажуть – зате не пішки. Рік тому у нас народився син, якого, на прохання Лілії Вікторівни, ми назвали Марком. А тиждень тому прилетів Тимофій. Не один, із двомісячною донькою на руках. Він побідкався, що дружина його кинула. Поскаржився, що не може залишити роботу, залишив дитину Лілії Вікторівні і відбув назад. Я в декреті. І, чомусь, Лілія Вікторівна подумала, що я дуже зрадію поповненню в нашому сімействі.

– А що? Де одна дитина, там і друга. А Тимофій повернеться, через рік-другий, і буде сам дочку виховувати. А може, дружина до нього повернеться. Знайшов собі з дахом дірявим якусь: подумаєш – гаркнув на неї добряче. Це хіба привід тікати від чоловіка і кидати двомісячну дитину? (Невеликий відступ – я сьогодні не полінувалася, знайшла дружину Тимофія в соціальній мережі. Вона лежить в лікарні, зі струсом того самого даху, про який свекруха говорить, вже тиждень. Висновки робіть самі)

Брати на себе відповідальність за таку крихітку я, чесно Вам скажу, злякалася. Та й одна, з двома дітьми на руках, одна – крихітка, і мій однорічний шилопоп, я б не впоралася. Я максимально тактовно відмовила Лілії Вікторівні. Вона пішла, дуже розсердившись. А через чотири дні повернулася, з Тимофієм і його дочкою: – вимітайся звідси. Тепер тут буде жити батько-одинак. Він через тебе з роботи звільнився. І йому гроші потрібні. Так що, моя люба, будь добра заплатити мені орендну плату, за весь той час, що ти тут жила. Я ж колись сказала, що в цій квартирі будуть жити мої онуки. То яка різниця – діти Саші або Тіми?

Я втратила дар мови. Вона квартиру Саші подарувала? Подарувала. Спасибі їй велике. Але ж зараз – власником є ​​мій чоловік. І вже якщо платити за оренду, то йому. А ніяк не його мамі. Це я свекрусі і відповіла. – Думаєш – найрозумніша? Я вже поговорила з Сашком. Завтра ми їдемо до нотаріуса і він повертає мені мою квартиру. Я для тебе – з усією душею. А ти невдячна. Тому, не бачити тобі житла, як твоїх вух. Що стоїш – збирайся.

Ми з’їхали. Орендували квартиру і з’їхали. Чоловік написав дарчу на свою матір. І тепер ми з ним – два простака, що дозволили себе обдурити. На ті гроші, що ми вклали в квартиру свекрухи, ми могли сміливо купити собі кімнату в гуртожитку і спокійно збирати на квартиру. А тепер ми, з однорічною дитиною на руках, будемо мотатися по орендованих квартирах.

З чоловіком розмовляти марно. Я йому пояснюю, що з нашим ремонтом квартира стала коштувати в два рази більше. Що він міг віддати матері половину. Або повернути їй квартиру в тому стані, в якому вона була. Саша вважає це непорядним. А виселяти власного онука на вулицю – це порядно? Заради кого? Заради сина, який підняв руку на дружину, і йому відмовили в безкоштовній няньці?

Дружина Тимофія, коли ми з нею листувалися, написала, що як тільки її випишуть, вона приїде, забере доньку і подасть на розлучення. Я дала їй адресу, без найменших докорів сумління. Помилилася свекруха – не будуть її онуки жити в цій квартирі. Якщо, звичайно, Тимофій нових не настругає.

Фото ілюстративне з вільних джерел

You cannot copy content of this page