Ось вже дійсно, як ніби з мого життя фраза багато років тому потрапила в фільм “Діамантова рука”. Тільки ось Семен Семеновича Горбункова там зі зрадою підставили, а мій супутник і правда сам прийшов.
Познайомилися з ним на роботі. Він часто заїжджав до мого начальства з паперами, а я працюю секретарем, і так чи інакше він через мене проходив. То шоколадку принесе, то цукерок. Помітив, що у мене книжки художні лежать за спиною на полиці – збірник Бредберрі притягнув. Я до подібної поведінки звикла, хто секретарем працює, мене зрозуміє. Так що не особливо розчулилася, подарунки його приймала з посмішкою, за обідом шоколадом пригощала дівчат або відвозила племіннику.
Але якось поступово спілкування перейшло в інше русло. Олег (так звуть чоловіка) зголосився мене відвезти у робочих справах в другій офіс, на іншому кінці міста. Це було потрібно в першу чергу йому, тому я погодилася. Зробили справи, заїхали пообідати, розговорилися. Так все і почалося. Спочатку просто дзвінки, ресторан, театр. Потім в гості заїжджати став.
Читайте також: На поріг не пустила. Говорили на вулиці, зізнався, що одружений, що син є, що взагалі не планував від сім’ї йти, але в мене закохався
Я була впевнена, що у нас відносини, а то, що він себе на роботі зі мною відсторонено веде – так робота ж. Не дозволяється. Не скажу, що закохалася по вуха, але у мене з чоловіками завжди були проблеми, кидали мене неодноразово, а потім знову знайти гідного було важко. Ось і прикипіла до Олега. І все було добре, поки не прийшла до мене на вихідних незнайома мадам з дитиною на руках.
Вона не кричала, махала руками, напевно, малюка боялася розбудити. Але висловила мені все. Розлучницею назвала, сказала, що я Олега з родини краду, що лізу в чуже щастя, поваги немає ніякої. Потім перейшла на образи, я такого про себе ніколи не чула! Я мовчала. А що я могла відповісти? Не було на ньому кільця ніколи, про дружину і, тим більше, про дитину – знати не знала.
“Не винувата я, він сам прийшов”. Тільки от від цього не легше. Придумала собі майбутнє, щастя і спину, за якою буду, як за кам’яною стіною. А ось як, виявляється. Дурив він нас обох – від неї не йшов, від мене не відмовлявся. Відчуваю себе використаною.
