Вона тихо лежала, відвернувшись обличчям до стіни, нічого не просячи, і не чекаючи ні від кого допомоги. Опинившись в палаті, вона не промовила ні звуку. Іноді здавалося, що вона вже не тут.
Ольга Василівна виховувала онука одна, він був єдиною радістю її життя. Вона ні в чому йому не відмовляла, поки був маленький, купувала кращі іграшки, водила на секцію з боксу. Джерело
Коли підріс, зібрала весь двір, щоб проводити його в армію. Відслуживши, він вирішив відпочити і засів удома на дивані. Бабуся, шкодуючи онука, намагалася посмачніше нагодувати і одягнути цього бугая. Вона отримувала пенсію і підробляла – мила підлогу в найближчій їдальні. А Славочка пив пиво, ходив по гостях і тягав в квартиру всяких дівок. Правда, вони швидко зникали, – кому потрібне таке диво?
Незабаром він зв’язався з паганою компанією, і квартира Ольги Василівни перетворилася на кубло. Поступово з квартири зникла вся побутова техніка, потім ірод почав продавати нехитрий скарб і невигадливі прикраси бабусі. Вона смиренно зносила все, навіть коли він піднімав руку і мовчала, коли він відбирав у неї пенсію.
В черговий раз, вимагаючи у неї 200 гривень і отримавши відмову, цей покидьок побив її ногами, включив газ і пішов, грюкнувши дверима.
Двері зламали сусіди, коли почули запах газу, викликали швидку і тепер Ольга Василівна в лікарні. Додому йти боїться, бо розуміє, що внук уже ні перед чим не зупиниться, а в поліцію заяву писати не стала …
Дивуюся вселенської любові таких ось бабусь, які закривають очі на витівки улюблених чудовиськ. Вона давно повинна була заявити на нього в поліцію, вигнати з квартири і поміняти замки.
Це закономірний підсумок любові, схожою на хворобу, коли закривають очі на все, навіть на те, що стали просто приставкою – роботом, який справно годує і дає гроші.
