Дякую за море в тобі

Я заплющую очі і слухаю стукіт потяга. Нарешті омріяна відпустка. Але тішить не сам факт відпустки, а те, що проведу її саме так, як мріяла. У будь-якому випадку я б рахувала дні і викреслювала їх у календарі, а потім шкодувала б, що проводжу своє літо якщо не в офісі, то в бетонному полоні.

Тебе навіть не засмучує верхня бокова полиця. Байдуже, чим ти прямуєш до своєї мрії. Відчуваю дотик до волосся. Ти тягнешся до мене і запитуєш, чому не сплю. Ти теж на верхній боковій поруч – ми купили останні квитки.

А потім ми ще довго розмовляли пошепки і хрустіли печивом.

– А ти знаєш, що вода займає понад 70 відсотків земної кулі? А ми ходимо дорогами свого міста і думаємо, що твердо тримаємося.

– Дякую, що подарував мені море.

– Ще не подарував, усе попереду.

Просто ти не знаєш, що я вже два місяці ним марю. Склала список потрібних речей, придбала купальник, перечитала Хемінгуея і була готова задовго до твоїх слів: «Замовляй білети до Одеси і дізнайся, як від міста добратися до Кароліно-Бугазу».

Чому саме Кароліно-Бугаз? Знайшли це місце на одному із форумів, де застерігали, що там мало розваг і дискотек, небагато крамниць, і одразу зрозуміли: це те, що нам потрібно.

В електричці я заснула, схилившись на твоє плече.

– Мамо, дивись – море! – вигукнуло на весь вагон хлопча і заплескало в долоньки. – Мамо, виходьмо вже, там море.

Раділа не менше, ніж той хлопчик, і не могла намилуватися далеким пейзажем.

Море. Кажуть, що воно лікує рaни і позбавляє самотності, та спочатку відкриває тебе зсередини, роздирає твої шрами і наповнює собою. Стає нестерпно боляче, та лиш на мить, потім воно таки лікує і загоює, не залишаючи слідів.

– Спочатку не заходь далеко, намочи ноги і постій хвилинку, нехай море прийме тебе, незнайомку. Сьогодні вітряно, можна застудитися.

– Та я б полізла у воду навіть узимку і не застудилася. Чесно. Хіба можна себе стримати від такого задоволення? Я жила б тут вічно. Уявляєш, як чудово жити біля моря в маленькому затишному будиночку і пити вдвох зелений чай, коли сонце сідає за обрій. А восени, закутавшись у плед, спостерігати, як поодинокі туристи босоніж ідуть пляжем, утікаючи від холодних хвиль.

– Мрійниця.

А далі – як за сценарієм: сонце, море, пахлава і холодні коктейлі, смажена картопля у маленькому кафе і хмільна екскурсія до Шабо, одеські дворики і колоритні продавці на Привозі, нічні купання і розмови під зорями.

– Дякую тобі за море.

– Дякую, за море, що живе в тобі, воно бездонне.

Бачити море вперше – це наче відкрити себе заново. Ось воно, вічне і мудре, скільки бачило таких, як ти, скільки переслухало історій і ввібрало емоцій. Море закохує в себе і вчить бути вільним, адже йогоніхто не може підкорити, воно залишиться таким і через тисячі років, любитиме і ненавидітиме, лікуватиме і вбuватиме водночас…

Лілія НАДВІДНА

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram