Дзвоню – трубку не бере, і не передзвонює. Сама не дзвонить, мною не цікавиться. Зате на квартиру нашу рот відкрила! Тісно їм стало вчотирьох в однокімнатній, давайте, каже, продавати і розширюватися! Ага, зараз, біжу, аж волосся назад

– Вона з самого початку вважає, що може мене в гріш не ставити! – розповідає пенсіонерка Зоя Максимівна. – Все сприймає в штики. Будь-яке моє питання, типу «як справи?» – втручання в життя їх сім’ї. Дзвоню – трубку не бере, і не передзвонює. Сама не дзвонить, мною не цікавиться. Зате на квартиру нашу рот відкрила! Тісно їм стало вчотирьох в однокімнатній, давайте, каже, продавати і розширюватися! Ага, зараз, біжу, аж волосся назад.

Невістка Людмила дійсно серйозно ображена на Зою Максимівну через квартиру. Зараз вони всією сім’єю, з чоловіком Іваном та двома їхніми дітьми-дошкільнятами туляться в крихітній однокімнатній, яку колись Зоя Максимівна купила синові на старт.

– Добре хоч розуму вистачило оформити власність на себе, а не на сина! – розповідає Зоя Максимівна. – А то вони б на мене і не глянули зараз …

Двокімнатні квартири в їхньому районі коштують зовсім ненабагато дорожче однокімнатних, як давно вже з’ясувала Людмила. Принаймні, не в два рази точно. Доплатити потрібно зовсім небагато, потрібну суму Люда може взяти у своїх батьків. І жити в людських умовах, хоча б діти в одній кімнаті, а батьки в інший. А не як зараз. Друга кімната їх з чоловіком і двома дітьми просто б врятувала і вирішила багато проблем, але Зоя Максимівна і чути не хоче про продаж однушки.

Вперше син з дружиною підходили з цим питанням до Зої Максимівні ще два роки тому, коли в перспективі тільки замаячила друга дитина.

– Ну це ж ваші онуки! – заявила невістка. – Їх комфорт … Невже ви не хочете, щоб вони жили в людських умовах?

– Ну прямо свята простота! – зітхає Зоя Максимівна, згадуючи цю розмову. – Не для себе старається, а тільки для моїх онуків, ось так от! Звичайно, я відмовила. Кажу, вистачить і того, що ви живете кілька років, за оренду не платите, будьте вдячні і за це. А вона мені заявила знаєш що? Ну тоді, каже, онуків і не побачите, раз вам на них наплювати! Зоя Максимівна усміхається.

– Чесно кажучи, ось анітрохи не засмутилася я від такої перспективи! – продовжує вона. – Не сильно-то й хотілося! Діти у них проблемні, невиховані, неслухняні, абсолютно несамовиті! Сваха іноді бере старшого на день, потім тиждень в себе приходить, тому що це не дитина – ураган! А щоб їх двох взяти, про це й мови не йде …

– А ви не допомагаєте?

– Ну! Я туди взагалі не лізу, спостерігаю з боку! Невістка, звичайно, незадоволена, їй хотілося б, щоб я там днювала і ночувала, допомагала з дітьми. Як же так можна, я ж бабуся, ха-ха-ха! Але у мене розмова коротка. Ледь що, згадую їй той наш діалог. Ти, кажу, мені онуків і показувати не хотіла, згадай! Мовчить.

Невістка винна в тому, що бабуся не любить онуків? Або у бабусі проблеми з кукухою, так не можна. Квартира квартирою, не хочеш, можеш не давати, але при цьому можна ж і зберігати людські відносини з дітьми та онуками. Брати участь, підтримувати, допомагати хоча б добрим словом. А вже вголос говорити про те, що рідні внуки не потрібні і не любимі – це взагалі неправильно … Світ просто збожеволів. А ви згодні?

Фото ілюстративні з вільних джерел