Вона надіслала мамі привітання з Великоднем і пообіцяла, що скоро завітає.
Як же Глина Петрівна чекала на свою доню. Кожного ранку виглядала в вікно, а ввечері, зробивши собі чай, сідала в крісло і перегортала альбом зі старими фотографіями.
Вона дивилась на фото і згадувала минулі часи. Ось Христину тільки забрали з пологового будинку, а ось її перший день у школі, а ось і випускний бал.
Тут вона вже доросла, з першим хлопцем, але вони чомусь так і не одружилися. Тут вона студентка, а ось і на своїй роботі в Італії.
Галина Петрівна так просила доньку приїхати до неї влітку, але вона в цей час запланувала відпочинок з подругами у Греції.
Коли сонце вже почало ховатися за горизонтом, Галина Петрівна вийшла на ґанок. Вона побачила, що біля сусіднього будинку стоїть чоловік і жінка.
Вони щось не поділили, кричали, а потім чоловік пішов. Жінка ще трохи постояла і теж повернулась додому.
Тут на Галину Петрівну нахлинули спогади: згадала, як вона чекала чоловіка з заслання, як виховувала доньку, намагаючись забезпечити їй усе необхідне.
Згадала, як Христина повідомила, що їй запропонували роботу за кордоном, як вона погодилася, а мати залишилась одна.
Єдине, що залишалося — це чекати доньку.
Ще сонце не встигло піднятись, а Галина Петрівна вже приготувала млинці з малиновим варенням. Христина дуже любила їх у дитинстві.
Вона сподівалася, що зараз відкриється двері, і зайде її донечка. Її найбажаніша, її найближча. Але двері так і залишались закритими.
З нудьги Галина Петрівна пішла до молодої сусідки, щоб запросити її на чай.
” Я живу в будинку навпроти. Може, це не моє діло, але мені здається, що вам, як і мені, дуже самотньо. Тож давайте підійдемо до мене, поп’ємо чаю і з’їмо млинців. Я свіженьких напекла” – сказала вона до сусідки.
” Дякую, звісно, але ви помилилися. Я не одна. Я заміжня, Володю, іди сюди.
З кухні вийшов чоловік, з яким ця жінка вчора сварилася.
” Знайомся, це наша сусідка. Вона живе ось у тому будинку, навпроти.
Я запросила її до нас в гості”.
” Ну добре,” — відповів Володя кислим обличчям, видно було, що йому не до вподоби ця ідея.
” Ні-ні, що ви. Не треба! Я краще повернуся додому” – побачивши вираз обличчя чоловіка сказала Галина Петрівна.
Жінка швидко пішла до свого дому. Підійшла ближче і побачила, що на веранді сидить якась дівчина.
Як же була щаслива Галина Петрівна, бо в цій дівчині вона впізнала свою доньку.
Ледве стримуючи сльози, вона обняла Христину.
Нарешті, довгоочікувана зустріч!
Донька вибачалася перед матір’ю, що так довго не приїзджала.
” Скажу чесно, я не знаю, як просити допомоги у людей, бо ніколи цього не робила” – розповідала якось одній жінці у дворі Галина Петрівна.
– Не можу зрозуміти, до кого йти і про щось просити, тому звикла сама все вирішувати.
Хоча доля не завжди була до неї добра…
Христина не могла зрозуміти, чому мати мовчала, коли їй потрібна була допомога.
Звісно, якщо б вона знала, що матері так сутужно і потрібна підтримка, вона неодмінно б приїхала.
“Мамо, ну чому ти не сказала прямо мені коли ми тоді з тобою розмовляли.
Я ж не думала, що ситуація в тебе така”- почувши слова матері сказала Христина.
Жінка нічого не відповіла доньці.
Бо чесно в душі, Гал на Петрівна і не була впевнена, що тоді б донька приїхала, якщо б вона її попросила.
На вашу думку, жінка сама винна в тому, що потрапила в таке становище, бо якби подолала гордість і попросила допомоги у доньки, можливо б та приїхала все ж до матері?
Віра Лісова
