fbpx

– Гляньте, багата яка! І чого їй у нас не відпочивається. Заодно й на городі допомагала б. Ось тому й заміж ніяк не вийде. Мужика годувати треба, а наша фіфа від городу ніс верне, – говорила сусідці моя мама

В 35 років я зрозуміла, що дуже хочу мати власну дачу. Не батьківський будиночок у селі з плантаціями картоплі та огірків, а свій шматочок природи. Місце, де можна дихати свіжим повітрям, не лише коли на городі пораєшся. А просто так сидіти в кріслі на подвір’ї й попивати чай. Зрештою, щоб було куди запросити друзів на шашлики.

– Гляньте, багата яка! І чого їй у нас не відпочивається. Заодно й на городі допомагала б. Ось тому й заміж ніяк не вийде. Мужика годувати треба, а наша фіфа від городу ніс верне, – говорила сусідці моя мама.

Я давно батькам говорю, що можна вже не садити в таких обсягах город. Адже не голодні роки. Якщо хочуть займатися цим “для душі”, то нехай тримають 5 грядок. Решту я куплю для них. Але ні, як же! А наприкінці кожного сезону скандал. І все на одну тему. Треба врожай “закривати”, бо взимку нічого буде їсти. А я дуже рідко приїжджаю допомагати.

Втомилася я від вічних докорів. Найбільше мені подобається теорія, що заміж не можу вийти, бо ж колорадського жука не люблю збирати. А хтось справді любить цим займатися?

Цієї весни зважилася й купила невелику ділянку неподалеку від міста. Будиночок правда поганий, але вже почали перебудовувати. Жодних грядок. Газон, зона барбекю, кам’яні доріжки, альтанка та маленький яблуневий садок.

Розповіла батькам про покупку вже за фактом. Образилися. Кажуть, що тільки й думаю про те, як відпочити. Так і є. Я на роботі цілими днями, можу собі дозволити хоча б відпочивати, де мені подобається. Можливо, років через 15 і я город захочу, але точно не в таких масштабах.

Якщо потрібно, й батькам допомагати буду. Але у розумних межах. Колись вони все одно зрозуміють, що не варто надривати спину через зайву банку огірків. Чи не зрозуміють?