— Головне, щоб Бог дав здоров’я та щастя в житті, а все інше додасться. Повторювала мати.
Вперше за десять років Артем їхав знайомою з дитинства вулицею.
За кермом своєї дорогої іномарки він не відчував упевненості, повертаючись додому, а в голові крутилися неприємні спогади про молодість.
Минуло багато років з того часу, як він пообіцяв собі більше ніколи не повертатися сюди, але щось усе ще тягнуло його до села, де він виріс.
Артема виховувала лише мати. Батька не стало, коли йому не було й трьох років, тому він бачив його тільки на фотографіях.
Жили вони бідно. Мати працювала ветеринаром.
— Нічого, синку, все зможеш зробити. Я вірю в тебе. — часто повторювала мати.
Артем ріс красивим, симпатичним хлопцем, перспективним нареченим — щоправда, без приданого. Якось на танцях він познайомився з дівчиною з сусіднього села.
Це було його перше кохання, тож мати хвилювалася — дівчина гарна, але родина небагата, а якщо пограється і покине?
Він заспокоював її, переконуючи, що Олена не така, вона щира, і гроші для неї не головне.
Через пів року прогулянок він зібрався свататися. Але як тільки мати побачила їхній скромний будинок — зблідла. Нічого не сказала, але тривога оселилася в її серці.
У першу суботу жовтня, коли було призначене весілля, Артем зранку не знаходив собі місця, хоча й сам не розумів, чому. Друзі допомагали підготуватися, а наречена чекала вдома, але його все не було.
Хресний поїхав дізнатися, що трапилося, але він уже розумів, що весілля не буде.
— Хоч би що ви тут казали, але життя своєму сину псувати я не дозволю! — відповіла мати Артема хресному Олени.
Олена плакала до самого ранку. Їхнє кохання швидко згасло, як тільки батьки Артема зрозуміли, яку пару він собі обрав.
Наступного ранку вона зібрала стару валізу й першим автобусом поїхала до міста. Спочатку працювала офіціанткою, потім помічницею на кухні.
А коли з’явилася можливість виїхати на заробітки за кордон, довго не вагалася. Уже в дорозі їй повідомили родичі з села про те, що матері не стало, але повернутися вона вже не могла.
Минули роки. Артем багато працював: спочатку за копійки, а потім за кращу оплату. Це дозволило йому накопичити трохи грошей на майбутнє.
Але перше кохання залишило неприємні спогади — він так і не створив сім’ю, а образа на Олену та її рідних не відпускала.
Сусіди одразу його не впізнали. Колись простий хлопець, він перетворився на дорослого, впевненого чоловіка, добре вдягненого, але з тією ж щирою усмішкою, як у дитинстві.
Проте очі залишалися сумними, навіть коли він усміхався.
Артем впізнав матір свою в старенькій, яка йшла назустріч. На диво, вона теж його впізнала й не змогла стримати сліз:
— Артеме… Це ти. Пробач мені, сину, зламала я вам життя, обом завдала болю. Хотіла кращої пари для тебе сину, а вона після тебе нікого так і не покохала і ти теж. Це моя вина, я знаю, і тепер мені з цим жити.
Артему стало шкода матір. Вона схудла й виглядала виснаженою. Тільки тоді образа його відпустила.
Він побачив, що ті, хто колись завдав йому болю, заплатили за це власним щастям.
Як би ви вчинили на місці Артема?
Віра Лісова
