Христина терпіла запах іноземних парфумів на сорочках її чоловіка. Тому що вона не хотіла жити, як її бабуся з мамою, постійно самотні

Христина сиділа за кухонним столом, дивлячись старі фотографії своєї молодості. Вона поглядала на них з такою невизначеністю в очах, наче не могла зрозуміти, як це сталося: як її життя перетворилось на нескінченний ланцюг розчарувань і нестерпних компромісів.

Запах іноземних парфумів на сорочках її чоловіка став для неї чимось дуже знаковим. Це був не просто аромат чужої присутності, це був символ її внутрішньої боротьби. А ще – символ того, що її життя більше не було її власним.

Здається, все почалося дуже давно. Коли Христина була дитиною, її бабуся і мама завжди говорили їй одне й те саме:

«Не допускай у своєму житті чужих, незнайомих запахів». Чому? Христина добре знала відповідь.

Це була не просто порада — це було попередження. Їхнє життя було тяжким і самотнім. Їхні чоловіки пішли, лишивши їх на самоті з дітьми, з порожніми кімнатами і безнадійним почуттям безвиході.

У її мами було так мало чоловічої уваги. Вона прагнула захистити свою доньку від того ж болю, який зазнала сама. Христина розуміла це, але на той момент їй ще не було властиво розмірковувати про глибину почуттів і страхів.

Вона була маленькою дівчинкою, що захоплювалась новими запахами парфумів та блиском косметики. Її мати та бабуся виглядали для неї як дві жінки, котрі знали все про життя — і тому Христина почала сприймати їхні настанови беззаперечно.

— “Ти ніколи не повинна дозволяти чоловікові залишати слід іншої жінки на своїх сорочках, — казала бабуся, обираючи для себе черговий флакон парфумів. — Ти повинна бути першою і єдиною”.

І ось Христина вже доросла, одружена з Миколою. Спочатку все здавалось чудовим. Їй навіть подобалося, як він її любив. Вони разом подорожували, сміялися, будували плани на майбутнє.

Христина була переконана, що її щастя лише починається, і що цей чоловік стане її надійним супутником на все життя.

Та одного дня все змінилося. Христина повернулася додому після роботи, втомлена  через проблеми на роботі. Відчинивши двері, вона побачила Миколу, який розслаблено сидів на дивані і ковтав останні краплі кави з чашки.

Але щось було не так. Її погляд зупинився на його сорочці. Чіткий аромат дорогих парфумів.

“Що це?” — подумала Христина, стискаючи губи. Це був аромат, який вона не впізнавала. Це не було те, що він використовував останні кілька років.

— Миколо, ти що, це що за запах? — запитала вона, намагаючись приховати паніку в голосі.

— Що? — Микола подивився на неї з нерозумінням, — це просто новий парфум. Понюхала б. Гарний, правда?

— Як ти думаєш, я наївна? Це не твій запах, це запах чужої жінки! — голос Христини почав тремтіти. Вона не могла стриматися, цей аромат викликав у неї бурю емоцій.

Микола підвівся і швидко підійшов до неї. Він намагався взяти її за руки, але Христина відсмикнула його.

— Ти що, знову з кимось зустрічаєшся?! — запитала вона, вже не зважаючи на жодні формальності.

Микола зблід, але його очі не виказували провини. Він тільки знизав плечима.

— Це не те, що ти думаєш. Просто зустрічався з одним партнером по роботі, — відповів він, але Христина не слухала. Її серце билося все швидше, її очі наповнилися сльозами, але вона трималася.

З того моменту запах іноземних парфумів на сорочках Миколи став для неї символом чогось набагато більшого, ніж просто фізична зрада.

Це був дзвінок, попередження, що її життя більше не було її власним, що її переживання і почуття були на останньому плані. Вона відчула, як над її життям почала висіти тінь того самого страху, який колись мучив її маму і бабусю.

Вони не розлучились, хоча Христина багато разів обмірковувала це. Вона просто не могла змусити себе зробити цей крок. Вона бачила, як це боляче, як це змінює тебе, як ти стаєш самотньою в своєму домі навіть попри те, що поруч є хтось фізично присутній.

Іноді вона засинала з думкою, що, можливо, варто було б все змінити. Можливо, їй слід розпочати нове життя, викинути з голови ці образи і запахи, які їй не дають спокою.

Але потім вона згадувала про свою маму, бабусю, про все те, що вони пережили, і починала вірити, що не зможе подолати цей шлях. Вони були самотні. Христина не хотіла повторити їхній шлях.

Її життя ставало все більш схожим на ту саму сумну картину: жінка, яка тримається за стосунки, які не приносять радості, але з якоїсь причини не може відпустити.

Вона все ще сподівалася, що з часом Микола зміниться, що він побачить, як важливо для неї бути єдиною. Але кожен новий аромат іноземних парфумів тільки поглиблював її невпевненість.

Одного вечора, коли вони знову сиділи на кухні за чашкою чаю, Христина несподівано запитала:

— Миколо, ти коли-небудь думав про те, як ми живемо? Чи це те, що ми хочемо?

Микола відсунув чашку в бік  і подивився на неї, трохи здивований.

— Ти хочеш сказати, що ми маємо змінити щось? Я не розумію…

— Я маю на увазі: чи ти взагалі замислюєшся над тим, що ми не єдині у нашому житті? Ти часто думаєш про інших жінок, про те, що це може боліти? — вона зробила паузу, дивлячись йому в очі. — Я не хочу, щоб моє життя стало так, як у моєї мами або бабусі.

Микола не відповів відразу. Він мовчав, ніби намагаючись знайти правильні слова.

— Я не знаю, що тобі сказати, — нарешті сказав він, зітхаючи. — Але ти знаєш, я люблю тебе. Я навіть не думав, що це може тебе так зачепити.

— Миколо, я не можу жити в тіні чужих парфумів. Я не хочу знову бути самотньою, коли всі двері навколо будуть закриті. Я більше не можу це терпіти.

Ці слова стали переломним моментом у їхньому житті. Христина не знала, як усе розв’яжеться, але вона була готова змінити все.

Вона не хотіла жити так, як її мати і бабуся. Вона хотіла знайти своє власне щастя, навіть якщо для цього доведеться зробити болісний крок вперед.

Автор: Олеся Срібна

You cannot copy content of this page