Хризантеми з клaдoвищa: “Знайдіть продавщицю й запитайте, де той цвuнтар і мoгuла. Віднесіть туди букет”

Тетяна поверталася з роботи повз імпровізований квітковий ринок. Хризантеми, чорнобривці, айстри, соняшники мило усміхалися до перехожих. Вона любила цю частинку вулиці. Коли на душі було розхристано і не затишно, купувала жмутик квітів.

Цього вечора Тетяна зупинилися біля літньої продавчині. «Купіть, пані, квіти. Віддам недорого. Погляньте, які слічні хризантеми». Жінка простягнула великий букет різнокольорового осіннього дива.

Уночі Тетяні приснилася дівчина у довгій білій сукні, з дуже сумними очима. Ледь чутно вона шелестіла:

– Поверніть мої квіти. Поверніть. Навіщо вам чужі квіти? Вони мої. Поверніть.

Тетяна не звернула уваги на сон. Проте наступної ночі таємнича незнайомка знову потривожила її своїм дивним проханням.

Тетяна не могла зрозуміти, про які квіти йдеться. Лише знала напевно: ніколи в житті не зустрічалася з тією дівчиною.

Незнайомка у білому прийшла в сон знову, Тетяні стало лячно. Її починало переслідувати прохання дівчини і її очі, сповнені невимовної, якоїсь нетутешньої туги. Подруга порадила поїхати до знахарки, яка вміла «читати» сни.

Літня жінка куняла на осонні разом із чорним, як сажа, котом. Татяна усміхнулася. Бабуся і чорний кіт видалися їй персонажами казок і оповідок про вiдьм. Котяра, немов знаючи Тетянині думки, відкрив очі й засміявся у вуса. А старенька привітно запитала: «Що привело тебе сюди, дитино?»

Тетяна розповіла сон. Знахарка хитала головою: «Ой, світку, що ж це діється? Людська жадібність коїть великі грiхи. З цвuнтаря ці квіти. З мoгuлu молодої дівчини. Ви їх купили і принесли у свій дім. Так, так, ви не могли знати.

Знайдіть продавщицю й запитайте, де той цвuнтар і мoгuла. Віднесіть туди букета. Пов’ялий кажете? Це не страшно. Добре, що не викинули. І свічечку в храмі поставте. Снів не бійтеся. Пoкiйна не заподіє вам зла. Вони там знають більше, ніж ми тут. Не можна нічого з цвuнтaря брати. Все, що там є, нам, живим, не належить».

Повертаючись з роботи, Тетяна побачила продавщицю. Підійшла і різко запитала: «То на якому цвuнтaрі ви збираєте квіти? Не відпирайтеся, я все знаю. Пoкiйнuкu не сняться? Бо мене пoкiйниця просить повернути букет».

Жінка злодійкувато зиркнула на сусідок-продавщиць: «Та тихо, тихо будьте. Зараз скажу. То з нового цвuнтaря. Я пам’ятаю цю мoгuлу. Свіжа. Біля неї береза росте. Дівчина на фотокартці».

Наступного дня Тетяна взяла зів’ялий букет, купила ще свіжих хризантем і поїхала на цвuнтaр. З фотографії дивилася нічна гостя з пoтoйбiччя. Її звали Валерія. Їй було тільки дев’ятнадцять.

Читайте також: Петро до доньки ні на пoxoрoні, ні після не підійшов. Наче Люби й не було: Батько ще до народження незлюбив доньку

Тетяна змовила молитву. «Прости, – сказала. – Я не знала, що це були твої квіти. Не відала, що таке може трапитися»

Дівчина перестала приходити у сни. А Тетяна більше не бачила на імпровізованому ринку цієї продавщиці.

Якось, купуючи квіти в іншої жінки, запитала, куди поділася її «знайома». «Захворіла. Тяжко. А розповідала, що не пам’ятала, коли до лікарів зверталася. Днями бачила її чоловіка. Казав, згасає дружина, наче свічка.»

Автор – Ольга ЧОРНА