Хто б міг подумати, що моя найкраща подруга, з якою ми ще з дитинства ділилися секретами та жуйками, зрадить мене. Я випадково дізналася, що у неї роман з моїм нареченим.
Ми з нею були нерозлучні з дитинства. Вона завжди була лідером, а я такою собі тихою та спокійною. Я завжди намагалася їй догодити, щоб тільки бути ближче. І ось, коли я зустріла Олега, вона вирішила влізти в моє життя.
На нашому весіллі вона була подружкою нареченої. Все принесе, поправить, про все піклується. Вона допомогла мені вибрати сукню, розіслати гостям запрошення та підібрати неймовірну музику для нашого свята.
У весільній метушні, я почала помічати, що Марина почала більше спілкуватися з Олегом і у них з’явились якісь спільні справи. На мої зауваження й запитання, подруга відповідала, що готує мені подарунок. Тільки одного я не могла зрозуміти, навіщо його готувати разом з моїм нареченим.
Весільна метушня відволікала мене від зайвих думок, адже я була впевнена, що Олег мене любить. Але я помилилась.
У день нашого з ним весілля, я почула розмову, яка перевернула весь мій світ. Моя подруга сказала:
— Ще трохи, і ти одружишся з нею. Ми не будемо бачитись, так часто, як хотілося б, але мої почуття до тебе не зміняться.
На що Олег запитав:
— Чому ми не зустрілися раніше? Я б з нею наразі не одружувався…
— Ти ще можеш все змінити. – Продовжувала Марина.
— Можу, але не хочу. – Відповів Олег. – Вона буде гарною дружиною та мамою моїх дітей.
Вони не бачили мене, проте, я все чула. На останню репліку Олега, я не витримала й відповіла:
— Я можу все скасувати. А тебе, сказала я на Марині, не хочу більше бачити у моєму житті.
Я вибігла із зали у сльозах та на таксі поїхала додому. Батьки, гості й друзі не розуміли, що сталося, але мені тоді було не до них. У мене зруйнувалося життя.
Першим приїхав за мною Олег, він намагався переконати мене, що я все не так зрозуміла, потім говорив про рідних, друзів, які чекають нас і перед якими не зручно. Ну і насамкінець заговорив про витрачені гроші на підготовку до свята. На що я тільки могла сказати, що мені шкода не витрачених грошей, а часу, який я присвятила йому.
Мої батьки мене підтримали, вони перший тиждень намагалися мене усіляко розрадити, але я все не могла ніяк оговтатися від зради двох дорогих мені людей. Зрештою, тато з мамою продали хорошу, трикімнатну бабусину квартиру, яка залишилася їм у спадок, купили мені невеличку двушку у спальному районі столиці і змусили переїхати. Так я зараз адаптуюсь на новому місці і вчуся жити заново.
