Виробники різних продуктів, в гонитві за потенційним покупцем, часто влаштовують дегустації своєї продукції. Думаю, кожен не раз ставав свідком подібної акції.
Сирочок, акуратно нарізаний і нанизані на шпажки. Одноразові піалочки з апетитними пельмешками, укупі з пластиковими виделками. Соки, які розливають в невеликі стаканчики. Продегустувати пропонують практично всі, що можна з’їсти або випити.
Нам з Мариною Сергіївною не пощастило потрапити саме на таку дегустацію. Мій дев’ятимісячний син мирно спав у своїй колясці. Його бабуся, Марина Сергіївна, прискіпливо перебирала пакети з молоком на відповідність терміну придатності, коли вищезгадана акція-дегустація почалася.
До уваги відвідувачів продуктового супермаркету пропонувався найрізноманітніших вибір ковбас. Усміхнені дівчата з великими тарілками запрошували всіх охочих покуштувати продукцію місцевого м’ясокомбінату.
Почувши оголошення, в якому прозвучало чарівне слово – безкоштовно, Марина Сергіївна не дивлячись кинула пару пакетів молока в кошик і попрямувала дегустувати ковбасні вироби, прихопивши по дорозі прозорий целофановий пакетик з овочевого відділу. Я з коляскою похмуро попленталася слідом.
Кілька видів шинки, сосиски, сервелат різних сортів і величезний асортимент варьонки. На окремій тарілочці сиротливо красувалися кілька видів сирокопченої – її розмели в першу чергу.
Мені в руки був вручений той самий пакет, в який Марина Сергіївна тут же почала набирати покусані нею скибочки ковбаси.
Хтось із черги дістав мобільний телефон і почав знімати те, що відбувається. Хтось просто тикав пальцем. Дівчата-промоутери намагалися вгамувати мою свекруху, але не на ту натрапили.
Марина Сергіївна іноді нагадує криголам. Вона пре напролом, не зважаючи ні на чию думку. І раз ковбаску виклали для загального поїдання, то ковбаска – нічийна. А моя свекруха неймовірно любить «нічиє» добро.
У нас вдома половина комори забита газетами. Піднімаючись додому з прогулянки в день візиту листоноші, Марина Сергіївна обов’язково прихопить із собою всю стопку газет. Якщо листоноша була відповідальною і розклала газетки по ящиках, то Марина Сергіївна витратить трохи більше часу на збір друкованих видань, але все одно забере додому всі газети.
Гаманець, загублений. Собака, прив’язана біля магазину і віддано чекає господаря. Дитяча втрачена рукавиця – ну і що, що одна? Ніколи не знаєш, що може стати в нагоді в господарстві.
Все вилучене «нічиє» добро тащилось в будинок. А потім ми з чоловіком давали оголошення: «Знайдена собака», «Верну гаманець тому, хто скаже кількість грошей» і «Чия потєряшка?».
А після – проводився черговий лікбез щодо неприпустимості такої поведінки. Марина Сергіївна хитала головою, запевняла нас. що все усвідомила і кається, але потім все починалося знову.
Коли я побачила як опускається в пакетик перша скибочка вареної ковбаси, після укусу більше схожа на півмісяць, я обімліла. В одній руці – коляска, в другій – пакет з покусаною ковбасою. І підбадьорливе:
– Даша, допомагай! Зараз все розберуть! А ми ввечері Вані солянку зваримо!
Мені пропонувалося нагодувати чоловіка солянкою з покусаної ковбаси, яку принесли додому з дегустації продукції м’ясокомбінату! Я собі уявила картину: сидить мій чоловік, уплітає цю солянку, а поруч його мама починає розповідати, як саме вона здобула ці ковбаси і сосиски. Навряд чи його б це втішило.
Я важко зітхнула, поклала пакет на коляску і наполегливо взяла Марину Сергіївну під руку:
– Ходімо додому. Спочатку купимо все для солянки, а потім – додому.
– Навіщо гроші витрачати? Тобі Ваня ще подякує, яка ти економна! Де пакет?
Я простягнула Марині Сергіївні її пакетик і відмовилася брати участь в подібному. Розвернувши коляску і забравши кошик, я попрямувала до виходу з магазина через касу. Такого пекучого почуття сорому я не відчувала ніколи в житті.
Марина Сергіївна прийшла додому через двадцять хвилин після нас з сином. Демонстративно пройшовши повз мене, вона жбурнула свою здобич на кухонний стіл і гордо пішла в свою кімнату. Солянка так і не була зварена – Марина Сергіївна вирішила, що мого чоловіка повинна годувати я сама, раз її старання все одно ніхто не цінує.
Залишилося потерпіти всього кілька місяців. Свекруха накопичила борг за квартиру, а карта, куди приходила її пенсія, арештована за прострочений кредит. Тому Марина Сергіївна живе у нас з чоловіком. І саме нашу квартиру вона захаращує, поки її житлоплоща здається і всі кошти йдуть на погашення боргів.
Покусана ковбаса зіпсувалася. Пакетик вже тиждень лежить на кухонному столі. Викинути мені його не можна – це чуже. І це чуже, за задумом Марини Сергіївни, лежить мені в нагадування – не можна бути такою невдячною.
Для себе я зробила висновок. Наступного разу, коли Марині Сергіївні відключать за несплату електрику, газ і гарячу воду, а самій їй буде ні на що жити, я пройду повз і не дозволю чоловікові поселити його маму в нашій квартирі.
Адже цей пакет з покусаній ковбасою, який вже не дуже смачно пахне – дійсно нагадування мені. Але нагадування про дурницю. Впустити цю жінку в наш будинок – була моя велика помилка.
